— Чому?
— Тому що я дожила до цього моменту, — сказала вона. — До цього будинку, до цього саду, до цього чаю, до вас. — Вона помовчала. — Знаєш, коли ти стара, ти починаєш рахувати. Рахувати, що зробила правильно, а що ні. Я багато помилялася в житті. Але того дня, коли я нагодувала вас трьох, я не помилилася.
Матвій взяв її за руку.
— Ви не просто нагодували нас, — сказав він. — Ви дали нам віру в те, що світ може бути добрим. І ми пронесли цю віру через усе.
Зінаїда Петрівна кивнула.
— Тоді я зробила достатньо, — сказала вона тихо. — Тоді моє життя мало сенс.
Увечері того дня троє братів сиділи на ґанку її будинку і дивилися на захід сонця. Зінаїда Петрівна дрімала в кріслі, вкрита пледом. На столі стояла та сама коробка з її скарбами: серветка з плямою від соусу, дешева ложечка, малюнок з паличними чоловічками.
Гліб узяв малюнок і подивився на нього.
— Пам’ятаєш, як ти це намалював? — запитав він Матвія.
Матвій кивнув.
— Я хотів, щоб у неї залишилося щось від нас, на випадок, якщо ми ніколи не повернемося.
Денис подивився на сплячу Зінаїду Петрівну.
— Вона зберігала це весь час, — сказав він. — Усі ці роки.
— Тому що для неї ми були справжніми, — сказав Гліб. — Не волоцюгами, не проблемою — людьми.
Вони замовкли, дивлячись на захід сонця. Небо забарвилося в помаранчевий і рожевий. І десь удалині співала пташка.
— Ми дотримали обіцянку, — сказав Матвій нарешті.
— Дотримали, — погодився Денис.
— І тепер, — сказав Гліб, — у нас є сім’я.
Зінаїда Петрівна прожила ще багато років — спокійних, теплих років, оточена турботою. Вона бачила, як трійнята одружилися, як у них з’явилися діти. Вона стала прабабусею, справжньою прабабусею для дітей, які називали її «баба Зіна» і прибігали до неї за млинцями та історіями. І щоразу, коли хтось запитував її про секрет щастя, вона відповідала одне й те саме:
«Немає ніякого секрету. Просто роби добро, коли можеш, навіть якщо ніхто не бачить, навіть якщо здається, що це нічого не змінить. Бо ти ніколи не знаєш, яке зерно проросте».
А потім вона посміхалася і додавала:
«І годуй голодних, завжди годуй голодних, бо іноді одна тарілка супу може повернутися до тебе у вигляді цілої сім’ї».
Коментування закрито.