Ольшанський розуміюче кивнув і поставив запитання про особистий автомобіль. Господар квартири підтвердив, що володів великим темним седаном. Він був змушений продати його в дев’яносто сьомому, коли катастрофічно знадобилися гроші.
Майор акуратно записав цю важливу деталь і подякував за розмову. Уже виходячи, Ольшанський на мить озирнувся у дверях. Свєтлов так і залишився сидіти за кухонним столом, занурений у свої думки.
Сірий сигаретний попіл і далі беззвучно сипався на липку клейонку. Перед слідчим сиділа людина, яка вісім років знала правду, але була безсила її довести. Повернувшись до рідного відділу, Ольшанський зробив запит щодо сусідів по дачному кооперативу.
Невдовзі знайшовся один цінний свідок, який проживав там ще в дев’яносто п’ятому. Ним виявився сімдесятичотирирічний пенсіонер і колишній інженер Петро Гаврилович Сомов. Старий не став продавати свою дачу й жив там практично цілий рік.
Майор не став гаяти часу й поїхав до нього того ж дня. Сомов виявився вельми бадьорим дідусем у вицвілій спортивній кепці. Він зустрів представника влади привітно й одразу запропонував випити чаю.
Пенсіонер говорив із легким заїканням на літеру «р». Ділитися давніми спогадами він почав неохоче, але пам’ять його не підводила. Старий підтвердив, що чудово пам’ятає молоду пару Крилових.
Він охарактеризував їх як тихих молодят, які приїздили відпочивати на вихідні. У червні дев’яносто п’ятого вони з’являлися на ділянці доволі часто. Сомов тоді вирішив, що господарі активно готують будинок до майбутнього продажу.
А потім вони просто безслідно зникли з поля зору сусідів. Кооперативом ходили вперті чутки, що молодь виїхала до іншої країни. Пенсіонер байдуже знизав плечима, припустивши, що так воно і було.
Але тієї самої ночі з сімнадцятого на вісімнадцяте червня Сомов ніяк не міг заснути. Його дуже мучив звичний ниючий біль у спині, тому він сидів на веранді й курив. Приблизно о другій ночі він виразно почув шум мотора, що наближався.
Для їхнього глухого кооперативу нічні візити були великою рідкістю. Зацікавлений сусід обережно визирнув у вікно, щоб роздивитися візитерів. Вузькою дорогою просто до дачі Крилових повільно їхав великий темний автомобіль.
Машина плавно зупинилася біля воріт будинку номер сімнадцять. Сомов спершу подумав, що це самі господарі вирішили нагрянути серед ночі. Але потім він згадав, що Крилови завжди їздили на білій малолітражці…
