Заголовки волали: «Наречена розкриває брудну сімейну таємницю біля вівтаря після того, як сестра оголосила про вагітність від нареченого». Люди просто до нестями обожнюють чужі гучні трагедії. Це змушує їхнє власне, нудне й буденне життя здаватися менш хаотичним і жалюгідним. У наступні дні я отримала сотні найрізноманітніших повідомлень. Деякі люди писали щирі слова співчуття й підтримки.
Це були колеги по роботі, старі вірні подруги й клієнти, які випадково побачили цю вірусну історію в мережі. Інші писали виключно з хворобливої, нездорової цікавості. Це були люди, яких я ледве знала, але вони жадали отримати якомога більше брудних, пікантних подробиць. А дехто писав із чистою, нічим не прикритою, отруйною ненавистю. Далекі, лицемірні родичі нахабно звинувачували мене в тому, що я власноруч зруйнувала чужу міцну сім’ю.
Я проігнорувала майже всі їхні випади. Я відповіла лише на ті нечисленні повідомлення, які справді мали для мене значення. Я берегла свої моральні сили для того грандіозного судового бою, що був ще попереду. Я залишилася жити в моєї подруги Дарини на кілька довгих, важких тижнів. Вона великодушно й без зайвих запитань дозволила мені жити в її гостьовій кімнаті стільки часу, скільки мені буде потрібно.
Я зовсім не хотіла повертатися до своєї власної квартири. Принаймні доти, доки Богдан усе ще перебував там. Я доручила досвідченому, безжальному адвокатові з моєї контори повністю займатися бюрократичним боком мого розлучення. Я могла б легко, із заплющеними очима зробити все це сама. Бо сімейне право було буквально моєю вузькою професійною спеціалізацією.
Але я більше не хотіла бачити брехливе, неприємне обличчя Богдана більше, ніж це було суворо необхідно за законом. Кожна хвилина в його токсичній присутності була безповоротно змарнованим часом. Його власна сім’я повністю від нього відвернулася й віддалилася. Батьки, які завжди так сильно пишалися своїм сином, успішним і багатим рієлтором, більше не могли дивитися йому в очі. Та незмивна публічна ганьба, яку він накликав на сім’ю перед сотнею людей, була абсолютно непростимою.
Із відеозаписом і вірусним поширенням в інтернеті це стало плямою на все життя. Богдан відчайдушно, щодня намагався якось зі мною зв’язатися. Це були десятки дзвінків, на які я принципово не відповідала. І довгі, слізливі повідомлення, які я навіть не читала, одразу видаляючи. Він двічі без запрошення приходив до мого робочого офісу, влаштовуючи сцени в приймальні.
Першого разу я веліла вірному секретареві збрехати. Я сказала передати йому, що я поїхала на дуже складне, довге слухання. Удруге я веліла прямо сказати, що я переїхала жити в інше місто й змінила номер. Він явно не зрозумів мого тонкого, іронічного жарту. Утретє я вирішила покінчити з цим жалюгідним цирком раз і назавжди. Я наказала впустити його до мене в кабінет.
«Альоно, я знаю, що ти дуже злишся на мене, але ми дорослі люди й можемо все спокійно обговорити», — почав він із порога. «Нам зовсім нема про що говорити», — відрізала я. «І я збираюся жорстко оскаржити в суді той підсунений шлюбний контракт», — нахабно заявив він. «Мій новий адвокат сказав, що ти хитрістю ввела мене в оману. І що я навіть не знав, що саме підписував того ранку».
«Ти підписав важливий юридичний документ, зовсім його не читаючи», — спокійно нагадала я. «Ти власноруч поставив свої ініціали на кожній його сторінці. Тож це виключно твоя проблема, а зовсім не моя». «Вона мене підступно спокусила, Катерина все це підлаштувала, ти маєш це зрозуміти! Вона буквально вішалася на мене, постійно провокувала. Погрожувала мені й казала, що все розповість тобі, якщо я з нею не продовжу ці стосунки. Я був її невинною, заплутаною жертвою в усій цій ситуації!»
Я ледь не розсміялася вголос від такої жалюгідної, абсурдної брехні, але вчасно стрималася. «Богдане, просто йди звідси. Іди й більше ніколи в житті до мене не повертайся». І він пішов геть, жалюгідно підібгавши хвоста. Але не без ще однієї проникливої, фальшивої промови наостанок. Він знову завів шарманку про вічне кохання, велике християнське прощення й другі шанси.
Я просто з величезною насолодою зачинила масивні двері перед його носом просто посеред пафосної фрази. Моя мати несподівано з’явилася в моєму офісі рівно за тиждень після цієї розмови. Я веліла секретареві сказати, що я зараз на дуже важливій, закритій нараді. Вона вперто заявила, що нікуди не поспішає й зачекає мене стільки, скільки буде потрібно. Вона просиділа в приймальні довгих, болісних три години…
