«Мамо, ваш чепчик — це найцінніша й найголовніша річ! Софійка спатиме тільки в ньому. А ваші фірмові пельмені ми з Андрієм їстимемо цілих три тижні, і вони точно кращі за страви з будь-якого ресторану!»
Лідія Миколаївна витерла сльози й раптом дзвінко, по-молодому розсміялася. «Ну все, тепер я точно й остаточно все зрозуміла. Ти в нас не просто принцеса, ти справжня королева, а ми з Андрієм — твої найщасливіші й найвідданіші піддані!»
І вона максимально обережно, затамувавши подих, поцілувала сплячу Софійку в тепле чоло. Для Лідії Миколаївни ця крихітна дівчинка була найдорожчим і найважливішим скарбом на всьому білому світі. У цьому затишному домі тепер назавжди оселилися справжнє кохання, взаємна повага й безмежне родинне щастя.
