В одній лежали трилітрові банки з наваристим борщем, домашніми соліннями й солодким компотом. У другій акуратно розмістилися в’язані пінетки, милі чепчики, м’який плед і п’ять кілограмів домашніх пельменів. Свекруха подбала про те, щоб молоді батьки не бігали по дому голодними.
Мар’яна відчинила двері в зручному домашньому костюмі, ніжно тримаючи маленьку Софійку на руках. «Ой, мамо, ну навіщо ж ви так багато важкого на собі тягли?» — сплеснула руками вона. «Мовчи, донечко, мовчи», — рішуче й безапеляційно скомандувала Лідія Миколаївна.
Вона по-господарськи зайшла в розкішну квартиру й важко поставила свої непідйомні сумки на підлогу. «Усе це вам зараз життєво необхідне!» Вона здивовано озирнулася довкола, розглядаючи залиту світлом вітальню, і тихо ахнула.
«Боже мій, я ж була тут тільки пізно ввечері! А тепер при денному світлі бачу: та це ж справжній королівський палац!» Жінка обережно пройшла до вітальні, благоговійно доторкнулася до дорогого дивана й скляного столика.
Потім вона перевела погляд на масштабну картину, що висіла на центральній стіні. «Це ж… невже це справжній оригінал?» — несміливо спитала вона. «Оригінал», — із доброю усмішкою підтвердила Мар’яна.
«Це відома робота сучасного українського художника». Лідія Миколаївна перелякано перехрестилася. «Господи прости, а я ж його шедевр ледь своєю сумкою з пельменями не зачепила!»
Потім вона навшпиньки підійшла до дизайнерського ліжечка, де мирно спала крихітна Софійка. Свекруха довго й ніжно дивилася на новонароджену онуку, а потім не витримала й заплакала від щастя. «А я ж їй простенький вовняний чепчик своїми руками зв’язала».
«Думала, може, дитині знадобиться в господарстві. А тут у неї одне ліжечко коштує дорожче, ніж уся моя дача під Києвом!» Мар’яна з безмежною теплотою обійняла розчулену свекруху за плечі…
