Він більше не порушував болючої теми тесту, але я шкірою відчувала, що всі його думки крутяться лише навколо цього. Те, що відбувалося в домі, дуже нагадувало моторошне затишшя перед руйнівною й неминучою бурею. Запис до приватної лабораторії він зробив самостійно, діловито запевнивши мене, що процедура пройде швидко й зовсім безболісно.
У призначений день ми вирушили до медичної клініки втрьох, перебуваючи в гнітючому й напруженому мовчанні. Усю дорогу я міцно тримала Єгора за руку, намагаючись перетворити принизливу поїздку на кумедну дитячу пригоду. Я весело щебетала про доброго лікаря з чарівною паличкою, поки Артем вів машину з абсолютно непроникним, кам’яним обличчям.
У самій лабораторії було стерильно, моторошно бездушно й максимально офіційно, що лише посилювало мою внутрішню тривогу. Медсестра з професійною байдужістю й натягнутою черговою усмішкою швидко провела необхідну медичну процедуру взяття мазка. Єгор усе ж таки дуже злякався довгої ватної палички й заплакав, а я міцно притиснула його до себе, намагаючись заспокоїти.
Артем навіть не ворухнувся, мовчки дивлячись на плакат із зображенням подвійної спіралі ДНК і щільно стиснувши щелепи від напруження. У той момент крижаний, пронизливий озноб пробіг моєю спиною від усвідомлення абсурду того, що відбувається. Здавалося, він не просто сумнівався, а вже давно виніс суворий вирок і лише чекав на офіційне документальне підтвердження.
Медсестра сухо повідомила, що результати будуть готові через десять робочих днів, і прибрала пробірки до спеціального закритого контейнера. Ці десять довгих днів очікування тяглися так нестерпно повільно, що здавалися мені справжньою тортурами й вічністю. Вдома чоловік знову замкнувся в собі, змінивши недавню показну ніжність на підкреслену й відсторонену холодність.
Він перебрався на незручний диван у вітальні, боягузливо виправдовуючись тим, що погано спить і не хоче мене будити. Але я чудово розуміла, що справжня причина криється в його бридкому бажанні повністю мене уникати. Він сахався моїх дотиків і створив навколо себе невидиме силове поле, наелектризоване підозрами.
Я щосили намагалася вести звичний спосіб життя, але перебувати в такому нервовому напруженні було фізично нестерпно. Кожен несподіваний телефонний дзвінок змушував мене здригатися в панічному очікуванні остаточного вердикту. Я повністю припинила зустрічі з подругами, бо мені було нестерпно соромно розповідати про підозри ідеального чоловіка.
Почуваючись неймовірно брудною й обмовленою без жодної провини, я насилу дожила до десятого дня. Коли задзвонив телефон Артема, я була на кухні й виразно бачила, як він швидко вийшов на відчинений балкон. Крізь прозоре скло було помітно, як він мовчки слухає співрозмовника й киває з обличчям, що нічого не виражає.
Повернувшись до кімнати, він коротко кинув, що результати готові й він забере їх одразу після закінчення робочого дня. Увесь решту вечора я не знаходила собі місця, виконуючи звичні домашні справи на повному автопілоті. Усередині мене злорадне передчуття його швидкої ганьби відчайдушно боролося з липким, ірраціональним страхом невідомості.
Змучений розум постійно підкидав моторошні думки про можливу лабораторну помилку або початок чогось страшнішого. Він повернувся пізно ввечері, і звук металевого ключа, що повертався в дверному замку, змусив моє серце завмерти. Чоловік повільно зайшов на кухню, мовчки сів за стіл і поклав перед собою той самий білий прямокутний конверт.
Артем зовсім не поспішав його відкривати, пильно дивлячись на папір, ніби перед ним лежала зведена бомба. Вираз його обличчя був настільки глибоко трагічним, що цій майстерності позаздрив би будь-який професійний актор. Не витримавши затягнутої театральної паузи, я зажадала розкрити конверт і нарешті закінчити цей безглуздий, виснажливий цирк…
