Залишилися лише димлячі сліди від палених шин і дзвінка тиша, в якій було чітко чути, як Сергій полегшено видихає зібране напруження. Він відмінно впізнав специфічний звук наближення сирени. Це був патруль місцевої державної служби охорони лісу. Мабуть, їм здалося вкрай підозрілим активне переміщення транспорту в гущавині вночі. Сергій щільно задвіг люк і повільно зійшов униз.
Він втомлено сів на дерев’яний табурет біля столу і тяжко схилив голову, обома руками тримаючи скроні. Хто б не був ті троє незваних гостей, вони точно приїхали не шукати історичної правди. Вони приїхали шукати заховане золото. І приїхали вони надто швидко, щоб цінна інформація не дійшла до Дровяна. Буран підійшов і поклав свою важку голову прямо на коліна господаря.
Сергій лагідно провів мозолистою рукою по його густій шерсті. «Ми серйозно вляпалися, старий», — сказав він дуже тихо, дивлячись у темряву. «І простого шляху назад у нас більше немає». Ніч опускалася на засніжений ліс повільно, як важкий оксамитовий завіса в театрі. Сніг, ледве відбиваючи рудувате світло далекого місяця, здавався трохи червонуватим, наче сам морозний повітря ще пам’ятав пролиту колись кров.
Сергій сидів за столом у своєму підземному притулку, задумливо перебираючи розкладені інструменти. Він відчайдушно намагався заспокоїтися, відновити логіку й знайти бодай якийсь прийнятний план дій. Але його тривожні думки вперто поверталися до одного й того ж. Він постійно думав про те прокляте золото, про знайдений лист, про холодного Віктора Дровяна і про агресивних людей у чорних балаклавах. І про невід’ємний факт, що тепер він уже не просто випадкова людина, купивша за безцінь старий бункер.
Тепер він став мимовільним носієм чужої небезпечної таємниці. Буран смирно лежав у нього під ногами, але його уважний сон так і не настав. Вуха собаки то напружено піднімалися, то опускалися в такт звукам. Це був вірний знак, що чутливий пес весь час хапав найменшу вібрацію промерзлої землі. Нависаюча тиша була надто ідеальною і через те гнітючою. Ближче до півночі атмосфера знову непомітно змінилася.
Повітря у приміщенні стало помітно щільнішим, наче сам старий ліс розгублено затримав подих. Потім пролунав легкий металевий гуркіт згори. Це був різкий, явно цілеспрямований звук удару. Буран миттєво підскочив на всі чотири лапи. Сергій затримався лише на долю секунди, а потім як тінь кинувся до металевої драбини. Він передбачливо загасив світло, залишивши бункер зануреним у густий напівморок.
У слабкому світлі ручного ліхтаря він ясно побачив, як масивна кришка люка хитається під напором. Хтось угорі із подвоєною силою ламався в укриття. І, судячи зі звуків, незваних гостей було кілька. Він притиснув вухо до холодної металевої плити і прислухався. «Дій швидше, знімай кріпильний болт», — підганяв хриплий голос. «Дровян казав, що сьогодні у нас останній шанс». Голоси були приглушені, але звучали надзвичайно впевнено й жорстко. Це явно були люди, що давно звикли робити брудну роботу в тіні. Сергій абсолютно безшумно підійшов до далекої металевої шафи. Він точно знав, що там, у старих пильних коробках інженера Соколова, досі зберігаються списані військові припаси: портативні рації, різні інструменти і кілька димових шашок, вкритих товстим шаром пилюки.
Це були старі радянські циліндричні шашки з давно тьмянілою емблемою збоку. Він обережно взяв одну з них у руку. Метал корпуса неприємно холодив напружену долоню. «Добре, старий», — ледь чутно прошепотів він вірному Бура́нові. «Зараз тут буде дуже голосно». У ту ж мить згори пролунав неймовірно потужний і глухий удар сталевого лома.
Масивний люк різко рванувся вгору. Замкова петля скрипнула під жахливим тиском. Ще трішки зусиль — і важка залізна двері буде повністю відкрита. Сергій без вагань витягнув запобіжну чеку. Шашка загрозливо зашипіла, випускаючи перші струмені їдкого диму. Він вправно кинув її просто під основу драбини і швидко відступив у порятункову тінь.
Настала секунда дзвінкої тиші, і просторий бункер стрімко наповнився густим білим димом, що розповсюдився швидким непроникним хмаром, мов туманне дихання гір. Відкритий люк з гуркотом розчинився навстіж. Яскраві промені потужних тактичних ліхтарів розрізали клуби диму, але відразу безсилилися перед його густотою. Перший із нападників необережно ступив униз, у темряву, але так і не встиг зробити наступного кроку. Буран безшумно кинувся з туману, мов караюча тінь.
Звук падіння тіла був важким і глухим. Нападник із криком упав прямо на слизькі металеві сходи. Пес міцно вчепився в міцну тканину його куртки, не даючи шевельнутися. Чоловік у паніці запричавкав, втративши свій ліхтар у темряві. «Прокляття! Цей чортів пес тут!» — лементував хтось, що залишився нагорі. «Знімайте з нього псину! Допомагай швидше!» — скомандував інший.
Але Буран тримав свою здобич мертвою хваткою сильного хижака, люто захищаючи своє законне стадо. Сергій рішуче підняв «Мосіна», спрямував ствол вертикально вгору, але не став прицільно стріляти в живих людей. Він підняв ствол трохи вище краю відкритого люка і впевнено натиснув на тугий гачок. Оглушливий вибух пострілу розірвав замкнутий простір бункера. Потужне ехо багаторазово прокотилося по бетонних стінах, мов справжній грім…
