«Ей, будь обережна, він набагато важчий, ніж здається», — піклувально попередив він. «Я мусю робити цю важку роботу сама», — рішуче відповіла вона, прагнучи, щоб дух її діда нарешті звільнився від земних пут. Вони працювали злагоджено, майже без слів, кілька годин підряд без перерви. Шар за шаром вони заливали густий розчин бетону просто в дверний проріз, ставили надійні металеві укріплення і назавжди ховали всі видимі сліди старих зламаних замків. Коли остання сіра смуга свіжого цементу лягла на своє місце, Ірина ніжно поклала долоню на холодну шорстку поверхню стіни.
«Тепер він зможе спокійно відпочити», — прошепотіла вона зі сльозами полегшення на очах. Сергій із пошаною мовчав, бо зайві слова тут були зайвими. Ближче до вечора біля центрального входу в притулок Мороза стало несподівано людно. Спершу по стежці підійшли двоє втомлених ветеранів із Верховини: худорлявий, виснажений чоловік з порізаними морозом щоками і сива, згорблена жінка. Жінка бережно тримала на руках стару їздову лайку, до смерті налякану будь-яким гучним звуком.
Потім із лісу з’явилися ще четверо коломийських ветеранів. Один із них мав страшні опіки на руках, у другого дрібно і невпинно тремтіли пальці, а третій був ще зовсім молодим хлопцем з абсолютно пустим, вигорілим поглядом. Потім приходили ще й ще, і кожен із цих знесилених людей ніс із собою власну тяжку історію. Це була історія кривавої війни, пронизливого холоду і тотального самотності. І ніхто у ситих великих містах давно не хотів навіть слухати такі оповіді.
І всіх цих людей невпинно зустрічало одне й те саме перше обнадійливе видовище — великий біло-сірий хаскі, гордо стоячий прямо біля входу. Хвіст у собаки був трохи піднятий, вуха чутливо насторожені, а погляд надзвичайно впевнений, але одночасно безмежно добрий і розуміючий. Буран дуже швидко став живим символом, надійним провідником і справжньою світлою душею цього дивного місця. Жанна Орлова діловито й турботливо вимірювала тиск всім новоприбулим, давала корисні медичні поради і професійно слідкувала за станом їхніх собак. Михайло Дарін у ролі досвідченого старожила показував новачкам, як правильно й безпечно спускатися по крутій драбині, упираючись протезом у ступені, як грамотно складати дрова для просушки і як лагодити капризну вентиляцію.
Сергій мовчки дивився на цю метушню і ясно розумів — для нього більше немає дороги назад у те страшне, руйнівне самотність. Приблизно через тиждень він почав проводити перші регулярні заняття з пошуково-рятувальної кінологічної підготовки. Він упевнено стояв посеред широкої галявини, де глибокий сніг був щільно утоптаний сотнями людських і собачих слідів, і далеко кидав тренувальні дерев’яні бруски в пухкий замет. Буран блискавично і безстрашно ниряв у них, зникнувши під білим покривалом, мов промінь світла, і завжди повертався з потрібною знахідкою в зубах. Молодий ветеран на ім’я Ілля, дуже високий і худий хлопець з темними, нездоровими колами під втягнутими очима, дивувався цій злагодженій роботі…
