Вона піднялася старим ліфтом на потрібний поверх і неохоче натиснула дзвінок під масивними металевими дверима. Їй відчинила привітна, усміхнена молода господиня в охайному домашньому костюмі.
Незнайомка запросила гостю до світлої вітальні й уважно, з співчуттям глянула на її бліде обличчя. Ввічливо запропонувала каву з додаванням міцного алкоголю. Іра машинально ковтнула обпечливий напій і задихнулась, прикривши рот рукою.
Через хвилину тепло від коньяку розійшлося тілом і трохи заспокоїло. Господарка, тактовно вичекавши, представилася Надією і пояснила, що чекають на її чоловіка, котрий має от-от повернутися. На прохання перенести зустріч Надія м’яко відмовила: вона й чоловік готувалися саме до цього візиту.
Їхню бесіду перервав звук ключа — прийшов господар квартири. До передпокою увійшов невисокий, трохи лисуватий чоловік з проникливим, співчутливим поглядом.
Він відразу висловив свої співчуття з приводу втрати й тепло віддав шану пам’яті Романа, відзначивши його доброту та чесність. Розмова перейшла на складні юридичні питання й затягнулася на кілька годин, вимагаючи від Ірини уваги й зосередженості.
Лише коли над містом опустилися сутінки, жахливо втомлена багатодітна мати, глянувши на годинник, зрозуміла, що їй час повертатися до дітей, залишених із нянею. Під щире спасибі за допомогу вона викликала таксі…
