— Дівчина відпила кави і зробила здивований вираз обличчя.
— Так, щось ще потрібно?
— А спальню ви прибирати не будете?
— Спальню? Чорт, треба ж було забути про цю кімнату. Точно, вибачте, зараз приберу.
Софія не хотіла показувати, що вона поспішає, і розмірено піднялася сходами на другий поверх. Однак там уже можна було нікого не соромитися, і вона буквально кількома розмашистими рухами добігла до кімнати. У спальні, на подив, була ідеальна чистота. Численні флакончики на трюмо стояли на однаковій відстані один від одного. Пензлики для макіяжу були викладені як по лінійці. Єдине, що вибивалося з ідеальної картини — це зім’ята постіль. Софія хмикнула про себе і відклала ганчірку для пилу на спинку стільця. Все, що від неї вимагалося, — це красиво укласти ковдру і накрити розкішним вельветовим покривалом. І, мабуть, розсунути штори. Дивно, що для Вікторії такі хвилинні дії називалися прибиранням, але у багатих свої примхи. Вийшовши в коридор, Софія почула пожвавлення на першому поверсі.
— Ні, я рішуче не розумію, чому, платячи тобі величезні гроші, я повинна залишатися без нормального сніданку. Між іншим, ми тебе саме для цього і наймали.
— Вікторіє, ну вибачте, це аварія на дорозі, я ніяк не могла об’їхати. — Доросла жінка з акуратно прибраним волоссям витягала численні продукти з пакетів і розставляла їх у двокамерний холодильник.
— Ну так, може, ти будеш раніше виїжджати? — Голос дівчини переходив на крик.
Софія постаралася тихенько прослизнути в бік гардеробної. Їй дуже хотілося злитися зі стіною і стати прозорою, щоб ця примхлива мадам не встигла її зловити.
— Вже йдете? — Вікторія все-таки помітила невдалий виверт.
— Так, Вікторіє, я закінчила нагорі. — Напружена атмосфера на першому поверсі перехопила її подих.
— Ладно. — Дівчина втомлено закотила очі й повернулася назад до нещасної кухарки. — Ось це не прибирай! — вона хижо вихопила у неї прямо з рук яблуко. — Це я зараз з’їм, раз вже ти залишила мене без сніданку.
Софія поспішно вибігла з дому, і тільки коли ворота хвіртки зачинилися за її спиною, вона змогла спокійно зітхнути на повні груди. Яка ж неприємна особа виявилася дружина лікаря. Час на годиннику наближався до полудня, тож довелося додати швидкості, щоб встигнути добігти до готелю. На щастя, коли вона вже підходила, у телефоні пролунала приємна мелодія. Софія відкрила його і з полегшенням побачила поповнення балансу від лікаря, а за ним прийшли гроші з минулої роботи. Чудово. Тепер вона могла продовжити оренду номера на цілий тиждень.
Зайшовши у свої апартаменти, вона впала на ліжко і розпласталася у формі зірки. Може, наступного разу їй пощастить, і противної Вікторії не буде, коли вона прийде прибиратися. Софія поринула в роздуми і вже мало не задрімала, коли телефон знову надіслав сповіщення.
Це що? Коротке повідомлення з невідомого номера супроводжувалося фото. Софія не відразу усвідомила, що зображено на знімку. Секунд десять вона дивилася в екран, поки не зрозуміла, що це фотографія тієї самої ганчірки для пилу на спинці стільця. От чорт, дівчина зовсім про неї забула. Принаймні, стало зрозуміло, хто надіслав повідомлення. Телефон знову завібрував, і на екрані висвітилося наступне повідомлення:
«Я не збираюся за вас робити вашу роботу, Андрій теж. Або прибирайте, або поверніть гроші».
Кров прилила до щік Софії. Вона ривком сіла на ліжку. З одного боку, це, звісно, її промах, але з іншого — це ж така дрібниця. Робити було нічого. Вона натягнула кросівки і пішла в бік особняка. Через пів години вона, нарешті, була біля воріт і натиснула на сенсорний дзвінок. Холодний вітер обдував щоки. Двері не відчинялися. Дівчина вдивлялася в широке кухонне вікно і побачила, що Вікторія спостерігає за нею з чашкою кави в руках. Рішучим жестом вона ще раз натиснула на дзвінок і не відпускала палець, поки постать у вікні не попрямувала до входу. Хвіртка відчинилася.
— У вас, напевно, замок зламався? — уїдливо випалила Софія, стягуючи кросівок.
— Напевно, — Вікторія посміхалася.
— То я можу пройти наверх?
— Звичайно.
Вікторія зробила крок убік, пропускаючи дівчину пройти повз себе. На частку секунди Софії здалося, що коли вона буде проходити повз, ця красива блондинка кинеться на неї, як удав, і проковтне. Вона сглотнула і поспішила на другий поверх. На кухні щось готувала та жінка, яку Софія бачила вранці. Вона не підняла обличчя і безупинно помішувала щось на плиті.
Урочисто прибравши ганчірку в комірчину, дівчина отримала офіційний дозвіл від Вікторії, що вона може йти. Наступні кілька місяців пролетіли непомітно. Раз на тиждень Софія прибирала в будинку у лікаря, а незабаром до неї стали звертатися його друзі та клієнти, платили добре, і в неї навіть стало виходити відкладати на навчання.
З Вікторією вона намагалася поводитися максимально обережно, завжди по кілька разів перевіряла, чи все прибрала, чи нічого не забула. Жінка з садистською насолодою любила чіплятися до найдрібніших недоліків і потім із задоволенням спостерігала за результатами своєї праці. Софія часом замислювалася, як такий пристойний і відкритий чоловік закохався в цю холоднокровну змію. Але все стало на свої місця, коли вона застала їх разом. При чоловікові Вікторія поводилася як ангел, що спустився з небес. Вона була лагідною, милою, наївною, навіть її міміка змінювалася. Одного разу Софія застала, як вона на знак подяки, немов щиро радісна дитина, повисла на шиї у чоловіка. Не встигла Софія відвести погляд, як Вікторія стала на частку секунди знову собою і підморгнула їй. У дівчини від цього жесту мурашки пробігли по спині. Їй було щиро шкода цього хорошого чоловіка. Але було б дивно сказати йому: «Андрію Вікторовичу, я думаю, ваша дружина психопатка, вона мені одного разу підморгнула». Да вже, це викликало б хіба що сміх.
За вікном стояла весняна крапель, коли Андрій Вікторович попросив прибратися на дачі. Дорога зайняла у неї близько двох годин в один бік. Йдучи за навігатором, Софія не могла не відзначити, яке це було мальовниче місце. З боку лісу доносився шум річки, попереду виднілися будинки невеликого селища. Сама дача стояла трохи осібно, це був невеликий котедж зі світлого дерев’яного зрубу.
Дівчина дістала ключ і вставила в замкову щілину. Петлі легко піддалися, і двері м’яко відчинилися, запрошуючи гостю увійти. Невеликий передпокій переходив у широку вітальню, з’єднану з відкритою кухнею. Дівчина озирнулася. Загалом будинок виглядав доглянутим, тільки пил натякав на те, що тут давненько нікого не було. А ось на кухні було чим зайнятися. На підлозі валялися пляшки, столи були вкриті крихтами. Вікно кухні було відкрите, мабуть, залишили на провітрювання. Да вже, від такої кількості крихт можуть же і миші завестися. Софія озброїлася віником і вирішила почати з підлоги.
Вона була в коридорі, коли в одній із кімнат пролунав підозрілий шум. Дівчина насторожилася, завмерла. Через кілька миттєвостей шум знову повторився. Вона не на жарт перелякалася. Невже це грабіжники? Софія легенько штовхнула двері, і ті відчинилися, явивши їй своє порожнє нутро. Це була гостьова спальня. Штори задернуті, ліжко зім’яте. Софія акуратно зробила крок всередину. Буквально навшпиньки вона зайшла в кімнату, озираючись на всі боки.
Раптово з шафи донісся шерех. Дівчина кулею вилетіла з кімнати. Жах. Ну, з плюсів було те, що жодна доросла людина не помістилася б у цю шафу. Занадто вже вона була вузькою. Але це означало дещо гірше. Все було очевидно. Це напевно миша. Ось кого Софія дійсно боялася, так це мишей. Вона завжди думала, що миша неодмінно кинеться на неї і вкусить, а за можливості відгризе їй ніс. Вона чула такі історії. В принципі, можна зробити вигляд, що миша забралася вже після її відходу. З іншого боку, Вікторія точно тоді скаже, що це Софія не зачинила якесь вікно і миша через нього залізла. Чорт.
Дівчина вирушила на кухню і озброїлася стільцем. Вона поставила його поруч із шафою і залізла на нього. Сподівалася, що миша-вбивця не полізе на стілець, і якщо вже захоче встромити у що-небудь свої кровожерливі зубки, то їй попадеться залізна ніжка. Взявши в руки швабру, Софія приготувалася до атаки. У цей момент із шафи знову донісся шерех. Спина дівчини вкрилася мурашками. Адреналін ударив у голову, і вона різко відкрила дверцята.
— А-а-а! — Дівчина зойкнула від несподіванки і ледь не впала зі стільця. В останню мить вона встигла зупинити швабру і не заїхати порушнику в обличчя.
— Ой-ой-ой! Тітонько, не треба! — З шафи на дівчину дивилися карі очі маленького хлопчика. На вигляд йому було років шість-сім, не більше.
— Ти… Ти що тут робиш?
Коментування закрито.