Минуло близько тридцяти днів, коли перетворений і зміцнілий юнак урочисто сів за кухонний стіл навпроти своєї названої матері. Його серйозний вигляд змусив жінку трохи напружитися в передчутті лихих звісток. Однак замість поганих новин на скатертину лягли хрусткі купюри його першої чесно заробленої платні. Побачивши усмішку на обличчі господині, хлопець почав трохи метушитися.
«Я дозволив собі відщипнути лише малу частину на солодке частування», — поспішно виправдовувався він. Жінка спробувала вмовити його, нагадуючи про майбутні витрати на тепле взуття й можливі романтичні побачення, що потребують кишенькових грошей. Юнак категорично відмовлявся забирати банкноти назад, аргументуючи це тим, що вона й так забезпечує його всім необхідним від А до Я.
«Нехай лежать у схованці, назбираєш пристойну суму й витратиш на справді вартісну річ», — знайшла компроміс жінка. Поміркувавши, молодий робітник відокремив рівно половину від заробленого й дбайливо засунув її вглиб меблевої стінки. Ця сценка викликала у вдови теплу ностальгійну усмішку. Саме так свого часу чинив її рідний син, намагаючись повернути матері борги й потай складаючи надлишки.
Спостерігаючи за тим, з яким апетитом її підопічний наминає порцію й захлинаючись ділиться виробничими байками, вона раптом запропонувала навідати їхнього духовного рятівника. Хлопець охоче підтримав ініціативу, і невдовзі вони вже переступали поріг знайомої парафії. Священник миттю вихопив їх поглядом із натовпу парафіян і поспішив назустріч. Окинувши парочку пильним поглядом, він радісно закивав головою.
«Щасливий бачити такі зміни. Інтуїція мене не підвела, благодать повернулася у ваш дім», — промовив він із глибоким задоволенням. «Усе справді чудово, ми безмежно вдячні вам за це диво», — відповіли вони в один голос, випромінюючи непідробне щастя й душевний спокій.
