Вона знову взяла його телефон і почала вивчати видалені повідомлення. У кошику знайшлося листування з таким собі Олегом Криловим, датоване січнем, за два місяці до смерті Сергія. Повідомлення були обережними, але з них можна було зрозуміти — йшлося про якусь угоду із землею.
Сергій писав: «Якщо щось піде не так, моя сім’я не повинна постраждати».
Крилов відповідав: «Не хвилюйся, все схоплено. Головне, мовчи і роби, що кажуть».
Останнє повідомлення від Крилова надійшло за день до аварії: «Завтра зустрічаємося у звичайному місці. Привозь документи. І пам’ятай, назад дороги немає».
Марина знайшла в інтернеті інформацію про Олега Крилова. Він виявився власником будівельної компанії та депутатом міської ради. Офіс його фірми розташовувався в центрі міста, у престижному бізнес-центрі. Вона вирішила спробувати з ним зустрітися. Можливо, Крилов пояснить, що відбувалося з Сергієм в останні місяці життя і чому тепер хтось шукає документи в її квартирі.
Марина поїхала до офісу Олега Крилова рано вранці, сподіваючись застати його до початку робочого дня. Бізнес-центр «Континент» височів у самому центрі міста: 30 поверхів скла і бетону, символ успіху. Охоронець байдуже пропустив її всередину, навіть не поцікавившись метою візиту.
Компанія «Будінвест» займала весь 27-й поверх. Секретарка, молода дівчина з нарощеними віями, ввічливо повідомила, що Олег Вікторович дуже зайнятий і приймає тільки за попереднім записом. Марина спробувала пояснити, що справа стосується Сергія Морозова, але це ім’я нічого не означало для дівчини.
— Передайте йому, що прийшла вдова Сергія, — наполягла Марина. — Скажіть, це з приводу документів.
Секретарка неохоче зняла слухавку і щось прошепотіла в неї. Через хвилину вона кивнула:
— Олег Вікторович прийме вас на п’ять хвилин. Проходьте до кабінету.
Крилов виявився чоловіком років сорока п’яти з вольовим обличчям і пронизливими сірими очима. Він не встав з-за столу, лише кивнув на стілець навпроти. На столі лежали розгорнуті креслення якогось будівельного об’єкта.
— Співчуваю вашій втраті, — сказав він сухо. — Сергій був хорошим фахівцем. Але не розумію, що ви від мене хочете.
Марина дістала телефон і показала йому листування.
— Хочу зрозуміти, у що був втягнутий мій чоловік і чому тепер хтось обшукує мою квартиру.
Крилов мигцем глянув на екран і знизав плечима:
— Ми з Сергієм іноді обговорювали робочі питання. Він консультував нас щодо земельного законодавства. Нічого особливого.
— Тоді поясніть, що означає «назад дороги немає» і чому він боявся за свою сім’ю?
Обличчя Крилова не змінилося, але Марина помітила, як напружилися м’язи його щелеп.
— Гадки не маю, про що ви говорите. Можливо, у Сергія були якісь особисті проблеми.
— Три мільйони. Це не особисті проблеми. Це серйозні гроші, які він комусь мав передати.
Крилов встав і підійшов до вікна.
— Раджу вам не копати занадто глибоко, Марино Олександрівно. Деякі речі краще залишити в минулому. Особливо, якщо у вас є діти.
Остання фраза прозвучала як погроза. Марина відчула, як по спині пробіг холодок.
— Ви мені погрожуєте?
— Просто даю дружню пораду. Сергій загинув в автокатастрофі. Трагічна випадковість. Не варто шукати змови там, де їх немає.
Марина зрозуміла, що більше нічого не доб’ється. Крилов явно знав правду, але говорити не збирався. Вона встала і попрямувала до виходу, відчуваючи на собі його уважний погляд.
Біля входу в бізнес-центр на неї чекали двоє чоловіків у темних костюмах. Один був високим і худорлявим, другий — приземкуватим і широкоплечим. Марина впізнала їх — ті самі силуети, що обшукували її квартиру.
— Марино Олександрівно, нам потрібно поговорити, — сказав Високий, перегороджуючи їй дорогу.
Вона спробувала обійти їх, але другий чоловік схопив її за руку.
— Не поспішайте. Розмова буде короткою.
Вони затягли її в провулок між будівлями, де не було камер спостереження. Високий дістав із кишені фотографії — знімки її дітей дорогою до школи й дитячого садка.
— Гарні діти, — сказав він спокійно. — Катя вчиться в третьому класі, Михайлик ходить до групи «Сонечко». Щодня одним маршрутом, без супроводу дорослих.
Марина відчула, як усередині все стискається від жаху.
— Що вам потрібно?
Коментування закрито.