— Ти забув, що в нас спільний акаунт у банку? Ми так і не розділили його після весілля. І «хмара» з фотографіями теж спільна, ти сам давав мені пароль.
— Це сімейні борги! — Він кинувся до неї, в очах плескалася паніка. — Ти теж винна половину, за законом!
— Перечитай третій пункт угоди про розлучення, яку ти щойно підписав не дивлячись. — Вікторія не відступила ні на крок, хоча він нависав над нею. — «Кожна сторона несе відповідальність за боргами, що виникли на її ім’я або в її особистих інтересах». Сумка за сорок тисяч для коханки — це не сімейні потреби. Номери в готелі для вас двох — це не сімейні потреби. Онлайн-ігри — тим більше не сімейні потреби. Усе це твої особисті борги. І тепер вони тільки твої, цілком і повністю.
Він стояв посеред кімнати з опущеними руками, і папери, які підписав, не дивлячись, у жадобі скоріше позбутися тягаря, перетворилися на зашморг на його шиї. Він втратив дружину, дім, спадщину й залишився з боргами в мільйон.
Через два тижні після розлучення Вікторії зателефонувала Лілія. Тремтячим, зривним голосом попросила про зустріч, і вони побачилися в дешевій кав’ярні біля вокзалу, подалі від центру, де могли побачити знайомі. Лілія виглядала зовсім не так, як на фотографіях із Буковеля: змарніла, без макіяжу, в дешевій куртці з ринку, з темними колами під очима.
— Вагітність, якою я його лякала — це брехня, — зізналася вона одразу, тереблячи серветку так, що та рвалася на клапті. — Вигадка, щоб він кинув тебе й одружився зі мною. Я думала, у нього гроші… Він так красиво витрачав, дарував подарунки, знімав люкси. Виявилося, він гравець, боржник. Усе кредитне, усе в борг. Тепер його шукають якісь люди, і вони вже приходили до мене додому, погрожували.
Вона запропонувала угоду: записи телефонних розмов Валерія з якимось «рішалою», який допомагав йому планувати позов проти Вікторії, і пароль від його ноутбука, де лежали документи по фіктивній фірмі, через яку він виводив гроші з заводу. Ціна становила сто тисяч гривень — на квиток і на перший час в іншому місті. Вікторія переказала гроші й отримала флешку розміром з ніготь, на якій виявила аудіозаписи, скріншоти переказів на ігрові сайти по п’ятдесят тисяч щоночі та скани документів фіктивної компанії «Дніпро Техпостач». Розкрадання в особливо великому розмірі. А ще файл із заготовкою підробленого заповіту, нібито складеного Анастасією Прохорівною, який він планував використати через знайомого нотаріуса. Документ був датований п’ятнадцятим листопада — днем, коли свекруха лежала в комі після передозування знеболювального й не могла навіть розплющити очі, не те що підписати документ.
Вікторія зберегла все на три різні флешки. Одну — собі, другу — в банківську комірку, третю віддала подрузі з інструкцією на випадок, якщо з нею щось трапиться…
Коментування закрито.