сорочки, джинси, шкарпетки, білизну. Якщо Оксана хоче війни, нехай отримає: він поїде, зніме квартиру або поживе в Юлі, а там буде видно.
Але коли сумка була майже зібрана, Ігор раптом зупинився. Поїхати? Куди, до Юлі? Але ж вона не знає, що в нього зараз практично немає грошей.
Вона думає, що він забезпечений чоловік, що в нього все схоплено. А якщо дізнається правду? Юля любила дорогі ресторани, подарунки, поїздки: він обіцяв їй Мальдіви, обіцяв нове життя.
А як він це оплатить, якщо Оксана забрала всі заощадження? На його зарплату в сорок п’ять тисяч на місяць можна лише виживати: зняти пристойну квартиру, харчуватися, їздити машиною. Ні про які Мальдіви й мови бути не може.
Ігор повільно опустився на край ліжка, усе ще стискаючи в руці згорнуту футболку. Він загнав себе в кут сам, власними руками. Якби не цей дурний демарш зі словами «Тепер я головний», якби він не забирав картку, може, Оксана й не наважилася б на такий крок?
Може, вони б спокійно поговорили, домовилися? Але тепер пізно, мости спалено. Телефон знову ожив, прийшло повідомлення.
Ігор глянув на екран — СМС від банку: «Шановний клієнте, ваш рахунок закрито за заявою власника. Усі кошти переказано згідно з указівками, з питань звертайтеся до відділення банку». Ігор перечитав повідомлення тричі.
Рахунок закрито — вона навіть рахунок закрила остаточно й безповоротно. Отже, зворотного шляху немає, отже, це всерйоз. Він відкинувся на подушки, втупившись у стелю.
Цікаво, де вона зараз, що робить: тріумфує? Чи теж сидить десь і думає, як жити далі? А може, їй узагалі байдуже, може, вона вже давно подумки поставила хрест на їхньому шлюбі й просто чекала приводу остаточно розірвати зв’язок?
Ігор заплющив очі: голова розколювалася від утоми, злості й безпорадності. Хотілося закричати, вдарити когось, розбити щось. Але він просто лежав, стискаючи кулаки, відчуваючи, як усередині все випалює напруга.
Десь у глибині душі, у найдальшому кутку, куди він боявся зазирати, заворушилася крихітна думка. А може, він сам винен? Може, це він довів ситуацію до точки кипіння своїми претензіями, своєю гордістю, своєю нездатністю змиритися з тим, що дружина успішніша?
Але Ігор швидко придушив цю думку. Ні, це не він винен: це Оксана поводилася як начальниця, як контролерка. Це вона змушувала його почуватися невдахою.
Він підвівся з ліжка й умився холодною водою. Треба діяти: не лежати й не жаліти себе, а щось робити. Але що?
Ігор дістав телефон і набрав Юлю. «Сонечко», — промовив він, намагаючись, щоб голос звучав бадьоро. «Ти вдома, можна до тебе заїхати?»
