Напруга зростала в геометричній прогресії.
До середи нахабство гостей набуло масштабів стихійного лиха. Карина окупувала ванну кімнату. Вона проводила там по півтори години вранці й увечері, виливаючи літри гарячої води й використовуючи Дашин преміальний шампунь.
Коли Даша виявила свою баночку дорогого крему зі скваланом підозріло напівпорожньою, вона не стала влаштовувати скандал. Вона просто пішла до будівельного магазину, купила акуратний смартзамок на відбиток пальця й увечері, поки гості дивилися серіал, врізала його в дверцята підвісної шафки у ванній. Усю свою косметику вона перемістила туди.
Ранок четверга оголосився обуреним вигуком із санвузла. «Дашо, а де твій крем із синьою кришечкою?» «У мене шкіра сохне після вмивання!»
«Крем у сейфі, Карино!» — крикнула у відповідь Даша з боку кухні, віртуозно перевертаючи млинець на сковороді. «Шкіра сохне — використовуй дитячий крем фабрики «Свобода». «І он тюбик із песиком на пральній машині лежить».
«Чудова річ, гіпоалергенно». Зінаїда Аркадіївна, яка з’явилася на кухні по ранкову порцію чаю, що тепер являла собою дешеві пакетики, бо банку з листовим Даша просто забрала до себе в спальню, похмуро процідила. «Жадібність — це гріх, Дар’є».
«Тобі для зовиці ложки крему шкода?» «У неї гормональний збій на нервовому ґрунті». «Жадібність, Зінаїдо Аркадіївно, — це коли живеш чужим коштом і скаржишся на меню», — усміхнулася Даша, ставлячи перед Настею стосик свіжих млинців.
«Юро, — покликала вона чоловіка, — зайди на кухню». Юра приплентався, чухаючи потилицю й позіхаючи. «Юрочку, — Даша дістала телефон, — я тут зведення по бюджету зробила».
«Твоя сестра живе в нас уже шостий день, і вона з’їла продуктів на п’ять тисяч, вилила моїх засобів догляду на три, а вчора ти замовив їй суші на дві з половиною, бо, цитую, їй сумно і треба підтримати рівень серотоніну». «Разом десять із половиною тисяч із сімейного бюджету на непередбачені витрати». «Даш, ну ти якась дріб’язкова», — скривився чоловік.
«Гроші — це що?»
