— Ти думаєш, зможеш просто виставити мене? У мене є достатньо даних про твій бізнес, щоб зруйнувати твоє ім’я!
— Руйнуй, — спокійно відповів він. — Але до Альони ти більше не наблизишся.
Вона поблідла.
У той момент вхідні двері різко розчинилися. На порозі стояла поліція, а попереду — знайомий слідчий.
— Пане Орлов, — сказав він. — Нам надійшла заява від вашої дружини. Вона стверджує, що ваша домробітниця викрала дитину і приховує її походження.
— Що? — Ігор крокнув уперед. — Це брехня!
Але слідчий лише кивнув:
— Ми мусимо допитати громадянку Ольгу. Де вона зараз?
— Вона зникла, — зізнався Ігор. — Але вона нікого не викрадала. Вона рятувала Альону.
Альона в цей момент зробила крок уперед. Її очі блищали від сліз. Вона підняла руку і раптово промовила хрипким голосом:
— Не чіпайте її.
Усі завмерли. Це були перші слова, які вона промовила за все життя.
— Бачите? — сказав Ігор. — Вона її захищає. Бо Ольга — її родина.
Слідчий задумався. Олена поблідла, розуміючи, що її план руйнується. Ігор обійняв доньку.
— Я знайду Ольгу, — пообіцяв він. — І тоді ви всі дізнаєтесь правду.
Ввечері він разом із Альоною сидів у її кімнаті. Дівчинка вже спала, притиснувшись до ведмедика. А він тримав у руках лист Лідії. Сльози котилися по щоках. Усе впало, але водночас відчинилося нове. У його доньки є друга родина, і тепер у нього є обов’язок — захистити їх обох. А за стінами особняка вже згущувалася нова буря: Олена не збиралася здаватися…
