Після цього Юлію взяли під варту, і більше вона не поверталася до звичного життя. Місяць у слідчому ізоляторі змінився стрімким судом, який засудив її до восьми років позбавлення волі. Відбувати покарання її відправили до суворої північної колонії. Дівчина навіть не здогадувалася, що багаті свекор і свекруха від початку ненавиділи її й були переконані в її винуватості.
Батьки загиблого чоловіка щедро заплатили слідству, щоб справу якнайшвидше закрили, звинувативши небажану невістку. За ґратами Юлі довелося пройти крізь справжнє пекло. Засуджені за розправу над чоловіками завжди стають об’єктом цькування з боку материх злочинниць.
Кожен прожитий день перетворювався для неї на боротьбу за виживання, де доводилося виявляти жорсткість. Усе змінилося, коли до їхньої установи перевели нового співробітника охорони — Данила Семенова. Цей молодий хлопець вирізнявся дивовижною людяністю й намагався підтримувати жінок, які впали у відчай.
Він щиро вважав, що ізоляція від суспільства й так є достатньою карою, і немає потреби знущатися з ув’язнених понад міру. Данилові було трохи за тридцять, але міркував він як дуже зріла й мудра людина. Привабливий і добрий конвоїр швидко завоював симпатії як ув’язнених, так і вільнонайманих працівниць.
Кожна жінка в колонії потай сподівалася на прихильність цього ставного красеня. Звісно, Семенов суворо стежив за дисципліною, але ніколи не опускався до безпричинного хамства. Він охороняв цех із пошиття одягу, де якраз працювала нещасна вдова.
Саме там їхні погляди вперше перетнулися, і скромна працівниця одразу запала хлопцеві в душу. Колеги намагалися відмовити його від спілкування із засудженою, але Данило пропускав ці плітки повз вуха. Він почав виявляти до неї знаки уваги: то непомітно передасть шоколадку, то залишить маленький букетик простих квітів.
Помітивши щирі почуття між підлеглим і засудженою, начальник в’язниці пішов їм назустріч і дозволив бачитися в кімнаті для короткострокових побачень. Він особисто вивчав матеріали справи Юлії й давно зрозумів, що її сфабрикували. Данило ж мав бездоганну репутацію, тож керівництво вирішило не перешкоджати їхньому тихому щастю.
— Дивися в обидва, Семенов, — по-батьківськи наставляв його начальник. — Якщо помітиш, що вона тобою маніпулює, негайно доповідай. Я вірю у ваші почуття, але обережність не завадить, зрозумів? Хлопець охоче кивнув.
— Будьте спокійні, Аркадію Борисовичу, у нас усе чесно й прозоро. Юля прекрасна людина, і я вірю, що ми зможемо створити чудову сім’ю. Він анітрохи не кривив душею, адже ув’язнена викликала в ньому лише найсвітлішу ніжність.
Юлія була безмежно щаслива знайти надійного захисника в цьому тяжкому місці. Місцеві мешканки відчайдушно заздрили їхньому роману й усіляко намагалися обмовити Юлю. Однак колишня вдова навчилася давати відсіч і з гідністю ігнорувала нападки озлоблених товаришок.
Данило в усьому її підтримував, а одного разу в хвилини усамітнення запропонував стати його законною дружиною. Від цих слів серце жінки наповнилося неймовірним теплом і щемкою радістю. Вона й мріяти не сміла, що їхні таємні зустрічі приведуть до таких серйозних намірів.
— Повір, рідна, щойно розпишемося, ми поїдемо звідси на край світу, я ж тут лише контрактник, — палко переконував він. — Дурненький мій романтику, мені сидіти ще цілу вічність, — із сумною усмішкою відповідала Юля. — Пережити б цей строк. Данило міцно й ніжно стиснув її долоні.
— Тобі зовсім не обов’язково сидіти від дзвінка до дзвінка. Подамо клопотання, і тебе напевно звільнять достроково. А на волі почнемо все з чистого аркуша. Юлі відчайдушно хотілося вірити в це світле майбутнє.
Вона вже давно поховала надію на просте жіноче щастя. Зі своїм першим чоловіком вона жила непогано, але той був скупий на емоції й ніколи не захищав її від нападок своїх пихатих батьків. Данило ж був зовсім іншою людиною, зітканою з тієї самої простої й щирої матерії, що й вона сама…
