Подих перехопило, тож слова виправдання давалися їй із величезними труднощами. Їй знадобилася вся її воля, щоб вичавити з себе: «Це жахлива помилка, я шалено любила чоловіка й пальцем би його не зачепила!» У відповідь кабінет оголосився хрипким, цинічним сміхом слідчого.
«Кожна злочинниця, яка відправила чоловіка на той світ, співає цю пісню в надії на диво», — знущально протягнув детектив. «Але я кажу правду!» — у розпачі наполягала Юлія. «Справжній злочинець міг просто витерти глек, а я торкалася його вже після того, як увійшла до кімнати!»
Поліцейський лише скептично скривив губи й зробив коротку позначку у своєму робочому журналі. Потім він знову вп’явся в неї своїм колючим, немиготливим поглядом. «Ви ж просто мріяли заволодіти розкішною нерухомістю покійного, чи не так?» — буденним тоном повів далі він свої обвинувачення.
«Цілком логічний мотив, зважаючи на розкішні апартаменти в дорогому комплексі та колекцію антикваріату», — міркував детектив, ніби все вже було доведено. «Ви злякалися, що благовірний знайде молоду пасію й лишить вас ні з чим у разі розлучення».
«Що за маячню ви верзете!» — обурилася вдова. «У Віктора був звичайний меблевий бізнес, а не золоті копальні, і він ніколи не збирався зі мною розлучатися!»
«Навіть якби ми розійшлися, він був надто порядним чоловіком, щоб залишити мене на вулиці», — крізь сльози виправдовувалася Юлія. Її темна жалобна хустка вже зовсім промокла від безперервних ридань. Вона ж приїхала до цього холодного кабінету просто з поминального обіду.
Детектив із бридливим виразом обличчя підсунув їй картонну коробку із серветками. «Припиняйте цей дешевий спектакль, ви всі природжені лицемірки», — кинув він, дивлячись на темне скло з односторонньою видимістю. Дівчина інтуїтивно зрозуміла, що за нею спостерігають, і допит добігає логічного завершення.
«Ви діяли з банальної користі, бажаючи зірвати куш до початку процедури поділу майна», — безапеляційно підсумував слідчий. «Це брехня, усі ваші висновки притягнуті за вуха!» — і далі стояла на своєму зневірена вдова.
«Списати все на хворе серце був чудовий план, от тільки судмедекспертизу не проведеш», — тиснув на неї чоловік, цілком ігноруючи її протести. «Отруйна речовина видала вас із головою, і тепер у нас є залізні докази». Юлія люто замотала головою, намагаючись достукатися до здорового глузду поліцейського.
«Я присягаюся, що не вбивала Вітю! Чому ви ігноруєте версію про усунення руками конкурентів по бізнесу?» Дівчину трусила дрібна дрижачка від безсилої люті й кричущої несправедливості того, що відбувалося. «Ви ще будете вчити мене вести розслідування?» — знову підвищив голос детектив.
«Кому здався звичайний торговець диванами? Це надто дрібний масштаб для замовного усунення», — заперечив він. В очах Юлії застигла абсолютна приреченість, адже її долю вже вирішили без неї. Слідчий переможно всміхнувся, зрозумівши, що жертва зламана.
«Виводьте затриману», — наказав він черговим біля дверей. «Розслідування можна вважати закритим»….
