Андрій тільки потім зрозумів, про що вона думає.
— Віро!
Вона вже одягалася. Він кинувся, щоб зупинити її.
— Віро, зупинись! Ваня мені не рідний по крові, тому вашому коханню ніщо не загрожує! Якщо тільки твоя бабуся… Але з нею, я думаю, ми впораємося.
Віра злякано дивилася на Ваню.
— А звідки ви знаєте, що прабабуся проти?
— Твоя прабабуся проти всіх.
Ніна вийшла на середину кімнати:
— Мабуть, зараз треба всім сісти, а тобі, Андрію, доведеться все розповісти нашим дітям. Хоча й мені теж буде дуже цікаво послухати.
Він говорив рівно. Ось зараз, саме зараз зрозумів, що Каріни й справді більше немає. Що думати зараз йому потрібно не про неї, а про Віру, про Ваню, про Ніну.
Він розповідав, а Віра тихо плакала. Ніна обійняла її, притиснула до себе, і дівчина втупилася їй у груди. Ваня сидів мовчки, тільки стискав і розтискав кулаки.
— Мама ніколи не розповідала про вас. Та я, напевно, і не запам’ятала б. Але вона завжди казала мені, що ви дуже хороший. Мене прабабуся забрала, коли я пішла в перший клас. Відтоді я жодного разу не була на могилі мами.
Ніна раптом сказала:
— А давайте з’їздимо? Вірочці треба, та й тобі, Андрію. Ну, попрощатися, чи що.
Ваня здивовано дивився на матір. Він ніколи не бачив її такою рішучою.
— Мамо, це ж далеко.
— А ми літаком.
— Дорого.
— Не дорожче за гроші.
Через добу з невеликим вони стояли біля маленького пам’ятника. На ньому була дуже стара фотографія Каріни. Андрію хотілося плакати. Так шкода її було. Так шкода було Віру. Але водночас він відчував, що його відпускає. Відпускає туга за людиною, якої немає.
Весілля було призначено. Прабабуся Нонна категорично заборонила виходити заміж за Івана. Але Віра й не думала слухатися.
— Бабусю, я вийду за нього заміж і буду дуже щаслива. У тебе не вийде розлучити мене з Іваном, як вийшло розлучити Андрія і маму.
Нонна підвела на неї очі:
Коментування закрито.