— Ніно, ну хоч сьогодні не заводь стару платівку.
Дружина грюкнула тарілками по столу.
— Я б і не заводила. Ти ж сам усе розумієш. Ми з тобою скільки? Не п’ять-шість, а понад двадцять. А ти все ще ночами кличеш цю… Не смій!
— Що не смій? Називати твоє давнє кохання так, як вона на це заслуговує? Це ще чому? Я твоя дружина, мати твого сина, і тільки я маю право вирішувати, як мені назвати ту, яку ти кличеш уві сні. Ти що, не розумієш? Її немає. Вона померла дуже давно.
Андрій чудово знав, що зараз буде. На нього чекала істерика. Ніна не була істеричкою, він сам у всьому винен. Винен мимоволі.
Двадцять три роки тому він закохався. Закохався так, що в очах темніло. Вона була зовсім не така, як усі. Вона була прозорою, ніжною, якоюсь неземною, чи що. Загалом, Андрій ніколи таких не бачив. Він був спортсменом, з дитинства бився на змаганнях, чудово водив машину та мотоцикл, мріяв про кар’єру каскадера.
Каріна була іншою. Вона боялася висоти, води, навіть сонця боялася, бо одразу отримувала опіки. Каріна все свідоме життя вчилася музики, причому грала ледь не на всіх інструментах. Мріяла стати композитором та музикантом світового масштабу, і допомогти в цьому їй могла її бабуся.
Нонна Георгіївна була жінкою владною і дуже пробивною. Все своє життя вона пропрацювала завідувачкою автобази. Купа потрібних знайомств, вольовий характер, абсолютна зверхність щодо всіх. Але онуку свою вона любила, хоч і не зовсім розуміла, як можна бути такою ефемерною. Каріну їй подарувала донька. Нонна Георгіївна страждала, почувалася винною. Можливо, саме тому Каріні було дозволено займатися музикою.
Її мати, донька Нонни Георгіївни, теж хотіла бути музикантом, але мати змусила її вступити на економічний. Мабуть, дівчину зламав цей вічний материнський гніт. За півроку вона змінилася до невпізнання, з інституту її відрахували, а потім і взагалі з’ясувалося, що вона вагітна. Звісно, Нонна вигнала геть таку «непутящу», а потім їй зателефонували з лікарні та запитали, чи має вона намір забирати Каріну, бо мати померла під час пологів.
Відтоді Нонна Георгіївна порошинки здувала з Каріни. Щороку на море, велике майбутнє…
Коментування закрито.