— Марино! Зачекайте.
Вона обернулася. Перед нею стояв Тимур, син Ярослава. У руках він тримав її телефон. Його очі були серйозними, а голос м’яким.
— Ви впустили.
Вона подякувала, і він не одразу відпустив її погляд.
— Шкода, що ви йдете. Це правильно, але все одно шкода. Я б вас на танець запросив. Ви маєте чудовий вигляд.
Марина ледь посміхнулася.
— Я зробила те, що хотіла. Усе інше вже не має значення. Дякую, Тимуре, за телефон і комплімент.
Вона сіла в машину, і таксі плавно рушило. Марина їхала, відчуваючи, як за її спиною залишається минуле. Герман залишився в залі, повному чужих очей, поруч із жінкою, яку він вибрав і яка в одну мить зруйнувала його репутацію. Марина ж ішла, зберігаючи гідність і свободу. Вона подумала про Тимура. Він підняв її впевненість у собі як у ще досить молодій жінці, що було дуже доречно.
Марина підійшла до розлучення холодно і зібрано, як до всіх кроків, які робила останній тиждень. Кожен документ, кожна довідка, кожен підпис були заздалегідь підготовлені. Вона не дозволила емоціям збити себе зі шляху. Коли в залі суду прозвучала фраза про розірвання шлюбу, Марина лише злегка кивнула, немов підтверджуючи те, що для неї було вирішеним задовго до цього дня.
Судові слухання пройшли відносно швидко. Герман намагався чинити опір, доводив, що більша частина майна належить йому, що його заслуга в придбанні будинків і машин незрівнянно більша. Однак сухі документи, заздалегідь зібрані Мариною, перекреслювали його слова. Нотаріально завірені папери, оформлені довіреності, підтвердження переказів — усе це працювало на неї. Суд визнав за Мариною право на ті активи, що вона переписала на матір, Ніну Федорівну, і закріпив за нею значну частину спільно нажитого майна. Герман уперше відчув, що програв. Не в переговорах, не в бізнесі, а у звичайному житті, де його звичні прийоми перестали діяти. Він звик перемагати наполегливістю і силою голосу, але тут головним виявилося те, що вміла Марина — холоднокровність і послідовність.
Марина покинула будівлю суду легкою ходою. Усередині було відчуття не радості, а звільнення. Вона знала: найважче залишилося позаду. Тепер вона могла розпоряджатися своїм життям, не озираючись на людину, яка зрадила її довіру.
Для Германа все тільки починалося. Розлучення викликало ланцюгову реакцію. Партнери, ще недавно готові вкладати кошти в його проєкти, почали обережно віддалятися. Поведінка Асі на ювілеї Ярослава стала відомою в діловому середовищі. Шепіт про те, що Герман втратив контроль над особистим життям, швидко перетворився на чутки про те, що він втрачає контроль і над бізнесом. Люди, які цінували в ньому насамперед надійність і твердість, побачили в ньому сумніви, слабкість, невпевненість. Кілька великих контрактів зірвалися майже одночасно.
Ася, замість того щоб підтримати його, посилювала хаос. Її настрій змінювався непередбачувано. Сьогодні вона вимагала нову квартиру, завтра — поїздку за кордон, післязавтра — няню з досвідом в елітних сім’ях. Герман намагався пояснити, що фінансові можливості звужуються, що бізнес переживає важкий період. Але Ася не слухала, для неї його слова були лише приводом.
— Ти обіцяв, що я житиму краще, ніж твоя дружина, — нагадувала вона, підвищуючи голос. — Ти казав, що я — твоє майбутнє, а тепер у нас немає навіть половини того, що є в неї.
Дитина, що з’явилася на світ раніше терміну, вимагала турботи й витрат. Герман дивився на маленьке обличчя і не знаходив у собі ні радості, ні гордості. Він відчував тільки тягар. Син, якого він не чекав, став для нього символом власної слабкості та необережності. Щоранку починалося з криків, щоночі переривали безсонні години, і замість радості батьківства він відчував роздратування і втому.
Марина в цей час спокійно облаштовувала нове життя. Вона повернулася до роботи у своїй майстерні. Її справи приносили задоволення, і в кожному замовленні вона знаходила гармонію. Герман же все частіше сидів ночами в кабінеті, оточений невиплаченими рахунками і договорами, що втратили чинність. Його телефон мовчав, бо багато знайомих більше не хотіли мати з ним справ. Ярослав обмежив спілкування, розуміючи, що зв’язки з Германом можуть зашкодити і його власному імені. Ті нечисленні, хто ще залишався, робили це скоріше зі старої звички, ніж із довіри…
Коментування закрито.