Марина під’їхала до офісу трохи раніше, ніж планувала. Зазвичай вона намагалася не поспішати, але сьогодні внутрішнє хвилювання змусило її натиснути на газ, ніби саме час визначав її значущість в очах чоловіка. Герман обіцяв зустріти її на парковці, і Марина розраховувала на кілька спокійних хвилин, щоб обговорити з ним плани на майбутні вихідні.
Вона зупинила машину біля краю майданчика, не поспішаючи вийти, і машинально глянула в дзеркало заднього виду. Біля лавки неподалік стояли Герман і його давній партнер Ярослав. Двоє чоловіків, обидва в дорогих костюмах, обидва впевнені в собі, вели жваву розмову, не звертаючи уваги на те, що відбувається навколо.
Вони стояли впівоберта один до одного, і кожен жест видавав у них людей, які звикли контролювати ситуацію. Марина спочатку не збиралася прислухатися. Вона дістала телефон, щоб перевірити повідомлення, але інтонація Ярослава привернула її увагу. У його голосі звучала особлива глузлива нотка, через яку кожне слово ставало уїдливим.
— Германе, ти на мій ювілей з ким збираєшся прийти? З дружиною чи з подругою? — Ярослав злегка примружився і підняв брову.
Марина відчула, як кров приливає до щік. Вона повільно опустила телефон, обережно прочинила вікно і затамувала подих.
— Не ятри душу, — відрізав Герман, нервово струшуючи попіл із сигарети. — Я ще не вирішив.
Ці слова вдарили Марину сильніше, ніж якби він прямо сказав, що в нього є інша жінка. Її чоловік ніколи не дозволяв собі такої холодної відстороненості в розмові про сім’ю. У ньому не звучало ні краплі поваги до дружини, ні найменшого бажання захистити її перед другом.
Ярослав не вгамовувався:
— Скільки можна тягнути? Твоя Ася народжуватиме ось-ось, а ти все мовчиш. Ти збираєшся це продовжувати приховувати?
Ім’я прозвучало як вирок. Асю Марина знала: молода секретарка Германа, занадто балакуча, занадто впевнена у своїй чарівності. Кілька разів Марина помічала, що та затримує погляд на її чоловікові довше, ніж дозволено. Вона завжди списувала це на жіночу кокетливість, але тепер усе стало на свої місця.
Герман зло видихнув і кинув недопалок у смітник поруч.
— Ти розумієш, що ця вагітність зруйнувала всі мої плани? Я не збирався нічого серйозного з нею будувати. У мене є сім’я, я не збирався відмовлятися від того, що ми з Мариною нажили за ці роки. Ася ж стала нав’язливою, постійно вимагає уваги. Їй мало подарунків і вечорів у ресторанах, тепер вона шантажує дитиною. Хоче, щоб я пішов із сім’ї. Дурна! Хіба я можу дозволити собі такі кроки? Ми з дружиною стільки всього накопичили, що по судах бігати доведеться до кінця життя.
Кожне слово Германа відгукувалося в серці Марини болем…
Коментування закрито.