Повітря було настільки просякнуте запахом гару й пороху, що кожен вдих обпікав легені. Осколки з вереском врізалися в понівечені стовбури дерев, залишаючи на них глибокі, рвані рани. Поруч важко дихав кулеметник Іван Кравченко, його обличчя було вщерть укрите густим брудом.
Кожна нова серія вибухів змушувала їхні тіла інстинктивно стискатися в очікуванні неминучого кінця. Але навіть цей оглушливий гуркіт війни не міг заглушити внутрішній біль Олексія. Його думки постійно поверталися до далекого, але такого рідного Києва, де залишилася Анна.
Там, у глибокому тилу, розгорталася своя власна, не менш жорстока й підла війна. Ще пів року тому вони разом з Ігорем Ткаченком і Михайлом Шевчуком організували волонтерський штаб. Хлопці збирали колосальні суми на закупівлю критично важливих дронів і тепловізорів для передової.
Усе йшло просто чудово, аж поки величезна партія обладнання безслідно не розчинилася дорогою. Ігор першим зчинив паніку, публічно звинувативши Михайла в крадіжці й втечі за кордон. Він майстерно підробив накладні, перевівши всі підозри на зниклого безвісти близького друга.
Громадськість миттєво розтерзала репутацію їхнього фонду, не залишивши від доброго імені й сліду. Олексій на той час уже вдягнув піксель і перебував у навчальному центрі піхоти. Анна залишилася зовсім сама, намагаючись розібратися з розгніваними спонсорами й дуже агресивними кредиторами.
Ігор же цинічно вмив руки, купив новенький позашляховик і зажив розкішним життям. Черговий приліт міни неподалік повернув утомленого солдата в сувору реальність бахмутської передової. Грудки мерзлої землі боляче вдарили по касці, змусивши Олексія міцніше перехопити свій автомат.
Він подивився на закопчене небо, благаючи Бога лише про шанс повернутися живим. Родина Бондаренків опинилася на самому краю фінансової й моральної прірви через цю зраду. Анна була змушена закласти бабусину квартиру, щоб хоч якось покрити величезні штучно створені борги.
Кожна звістка від неї розривала серце Олексія на тисячі кривавих, неймовірно болісних уламків. Він часто шепотів у порожнечу між розривами снарядів обіцянки неодмінно все виправити. Але як довести провину людини, яка обзавелася потужними зв’язками й купила собі недоторканність?
Ця несправедливість палила душу сильніше, ніж холодний осінній вітер, що пронизував до самих кісток. Рація на плечі Івана Кравченка раптом ожила, прорвавшись крізь тріск гучних статичних перешкод. Голос командира роти звучав хрипко, але накази віддавалися гранично чітко й украй жорстко.
Надійшла термінова команда готуватися до висування в зруйнований приватний сектор для посилення позицій. Олексій перевірив боєкомплект, звичним рухом поплескавши по тугих магазинах на своєму важкому розвантаженні. Страху вже давно не було, його витіснила тупа втома й пекуча жага справедливості.
Якщо йому судилося вижити в цій м’ясорубці, він клявся самому собі знищити Ігоря. Загін почав приховане просування розбитими вулицями, швидко перебігаючи від одних руїн до інших. То тут, то там лежали остови згорілих автомобілів, що нагадували скелети величезних металевих звірів.
Бахмут виглядав як місто-привид, з якого назавжди пішли вся колишня радість і життя. Раптом тишу розірвав стрекіт ворожого кулемета, миттєво змусивши штурмову групу кинутися на землю. Снайперська куля з характерним свистом пролетіла за міліметр від правого плеча сержанта Олексія.
Бійці негайно відкрили щільний вогонь у відповідь, намагаючись повністю придушити вогневу точку зухвалого противника. Іван голосно закричав і вказав на зяючий провал у фундаменті сусіднього зруйнованого будинку. Це був колись гарний двоповерховий особняк, від якого тепер лишилася лише купа битої цегли.
Солдати один за одним пірнули в темну пащу підвалу, ховаючись від шквального свинцевого дощу. Усередині пахло сирістю, старою картоплею й нестерпним, глибоко задушливим запахом величезного людського горя. Олексій притулився спиною до холодної стіни, щосили намагаючись відновити збите дихання.
Темрява підвалу здавалася густою й відчутною, мов чорне покривало, накинуте на весь світ. У такі миті тиші думки знову поверталися до зрадженого ними всіма Михайла Шевчука. Міша був найсвітлішою людиною, яку Олексій будь-коли зустрічав на своєму життєвому шляху.
Повірити в те, що він міг украсти гроші й утекти, було абсолютно неможливо. Ігор Ткаченко майстерно зіграв на почуттях людей, виставивши себе головною жертвою масштабного обману. Він навіть давав слізливі інтерв’ю місцевим телеканалам, розповідаючи про своє розбите від зради серце.
Ця огидна лицемірна брехня змушувала Олексія стискати кулаки до повного збліднення кісточок пальців. Анна писала в останньому повідомленні, що до неї приходили сумнівні особи від Ігоря. Вони прозоро натякали, що якщо вона не віддасть решту заощаджень, у неї будуть проблеми.
Захистити дружину за сотні кілометрів від дому було практично нездійсненним завданням для піхотинця. Сидячи в цьому похмурому підвалі, солдат почувався загнаним у кут диким звіром. Війна фізично пожирала його тіло тут, а людська підлість повністю нищила його життя там.
Але глибоко всередині ще жевріла слабка надія на те, що правда відкриється. Десь нагорі розірвалася важка міна, і зі стелі щедро посипалася колюча бетонна крихта. Будівля здригнулася так сильно, що здавалося, ніби вона ось-ось поховає їх усіх живцем.
Олексій негайно ввімкнув тактичний ліхтарик на шоломі, щоб уважно оглянути склепіння їхнього тимчасового укриття. Промінь яскравого світла вихопив із темряви перекинуті дитячі іграшки й розбиті банки з консервацією. Люди тікали звідси в жахливій паніці, залишаючи позаду цілі життя, зруйновані безумством цієї війни.
У Бахмуті підступний ворог міг ховатися абсолютно будь-де, маскуючись під купу будівельного сміття. Втрачати пильність у такій напруженій обстановці було рівнозначно добровільному підписанню собі смертного вироку. Палець Олексія напружено ліг на спусковий гачок, готовий будь-якої секунди випустити смертоносний свинець.
Замість озброєного до зубів окупанта промінь світла освітив крихітну, зіщулену від жаху істоту. У купі брудного шмаття лежав кіт, чиє тіло більше нагадувало обтягнутий шкірою скелет. Шерсть тварини звалялася в жорсткі ковтуни, вкриті товстим шаром цементного пилу й засохлої крові.
Олексій повільно опустив ствол автомата, відчуваючи, як клубок підступає до пересохлого від напруження горла.
У величезних зелених очах тварини відбивався весь біль цього зруйнованого вщент міста. Цей крихкий клубочок життя став несподіваним символом надії посеред абсолютного смертоносного хаосу, що панував довкола.
Солдат обережно потягнувся до підсумка, де зберігався його останній недоторканий армійський сухпайок. Він відламав шматочок м’ясних консервів і простягнув його на розкритій долоні тремтячій тварині. Ця зустріч у темному підвалі стала початком історії, яка невдовзі переверне все його життя…
