— Двадцять років я по чужих кутках гарую, але такого феєричного балагану не бачила жодного разу. Усе, Ніно Семенівно, я звільняюся на пенсію просто зараз. З мене цього цирку досить!
Мухіна підвелася з дивана. Вона взяла конверт двома пальцями, ніби це був якийсь підозрілий предмет, прочитала напис на ньому й повернулася до Ніни Семенівни, яка тепер стояла навколішки серед калюж чаю й розсипаних грошей.
— Ніно Семенівно, — голос Мухіної звучав сухо й гостро, без жодного зайвого обертону. — Потрудіться мені пояснити, яким чином кошти благодійного фонду опинилися в моїй сумці. Це така форма хабара, чи ви затіяли якийсь примітивний шантаж? Що саме ви намагалися зобразити?
— Ні, що ви, Ельвіро Робертівно, заради всього святого, це зовсім не те, що ви подумали, я б у житті не наважилася на таке!
— Мамо, — Борис навис над нею, і його обличчя змінювалося на очах, поки він гарячково складав із цих уламків загальну картину й жахався результату. — Ти весь вечір поводилася як одержима довкола цієї сумки, хапала її, весь час лізла. Що ти тут влаштувала?
— Борю, вислухай мене, я не підкидала ці гроші в сумку. Це не моїх рук діло, я взагалі не розумію, як вони там опинилися!
— Тоді як вони потрапили до особистих речей нашої гості? — Він нахилився, підняв одну купюру з килима й підніс її просто до самого обличчя. — Новенькі п’ятитисячні, конверт фонду… це ті гроші, які ти мала замкнути в сейфі. Мамо, я питаю тебе востаннє, що тут сталося?
Ніна Семенівна затравлено озирнулася навсібіч, подивилася на крижану Мухіну, потім на сина, в очах якого вже закипала справжня лють. Її остання лінія оборони розсипалася на порох, бо тавро хабарниці лякало її значно сильніше за правду в ту секунду, коли в її голові остаточно замкнуло всі контакти.
— Я їх у шафі сховала! — верескнула вона, втрачаючи рештки аристократичного лоску. — У вашій спальні, під самими нижніми Борисовими сорочками поклала! Я ж просто хотіла, щоб цю дівку нарешті спіймали за руку, щоб усі побачили її справжнє обличчя!
Ці слова зависли в повітрі важким тягарем. Ніна Семенівна перелякано прикрила рота долонями, усвідомивши глибину свого провалу, але було вже пізно. Борис випростався, відступив від неї на крок і подивився на матір так, ніби бачив перед собою зовсім незнайому й украй неприємну людину.
— Отже, ти сама підклала гроші Регіні в шафу? — вимовив він повільно, ніби пробуючи на смак кожне слово. — Ти все це спланувала заздалегідь, обрала момент при важливому інвесторі, аби тільки розтоптати людину…
— Борю, ти просто не розумієш, вона тобі зовсім не пара. Вона ж звичайна дівка…
— Замовкни! Не смій більше ніколи говорити мені про те, хто мені пара.
Мухіна гидливо поклала конверт на мокрий ворс килима, підхопила свою сумку, швидко зібрала розсипані дрібниці й попрямувала до виходу. На порозі вона на мить озирнулася.
— Борисе Григоровичу, чистоплотність у справах завжди починається з чистоплотності у власному домі. Якщо у вас під дахом розігруються такі шекспірівські пристрасті з підкинутими купюрами, то про яке серйозне партнерство може йтися?
