— Мамо, давай тільки без лекцій, — Борис буркнув це в чашку, не підводячи очей і виявляючи ту саму покірність, із якою люди зазвичай миряться з краном, що протікає.
— Це не лекції, а щира тривога за твоє майбутнє. Ти міг обрати собі рівню, дівчину з манерами, посагом і впливовими родичами. А натомість притяг у дім оце…
Вона не закінчила фрази, але в повітрі зависла така зневага, що її можна було майже відчути фізично. Регіна мовчки затягнула пояс фартуха, виконуючи цей жест з автоматизмом засудженої до довічних виправних робіт. Ніна Семенівна тим часом переключила увагу на зникнення пакета з мигдальним молоком, що нудилося в надрах холодильника ще з часів її останньої дієти.
— Ніно Семенівно, — Регіна заговорила тихо, і в її голосі дзвеніла та небезпечна ввічливість, яка зазвичай передує вибуху. — Те саме молоко ви власноруч відправили в каналізацію вчора ввечері. Ви ще назвали його котячим непорозумінням, якщо цитувати дослівно. А глибокої ночі я спускалася по воду й мала задоволення спостерігати, як ви з вражаючим апетитом знищували холодні млинці, щедро присмачені тією самою шкідливою сметаною.
Борис вдавився, прикрасивши білу скатертину кавовим крапом. Обличчя свекрухи на мить втратило аристократичну блідість, сіпнувшись у районі щелепи, але вона швидко повернула собі маску непроникної доброчесності.
— Не треба плутати повноцінний прийом їжі й хвилинну слабкість, спричинену стресом. Це абсолютно різні категорії.
— Безумовно, — Регіна кивнула з такою щирою вірою в сказане, що Борис волів сховатися за порцеляновою чашкою на добрих пів хвилини.
— Мені час бігти, — він схопився, квапливо цьомкнувши дружину й намагаючись не дивитися на матір. — Регішо, дякую за сніданок. Мамо, прошу тебе, утримайся від бойових дій до мого повернення.
— Я ніколи не воюю, я лише намагаюся прищепити смак до життя тим, у кого він відсутній.
Після його відходу в домі запанувала тиша, яку порушувало лише рівне цокання годинника й відчуття, що повітря наелектризоване до межі. Близько полудня Ніна Семенівна вислухала чийсь голос у слухавці й влетіла до кімнати з ентузіазмом полководця, який дізнався про беззастережну капітуляцію ворога.
— Аграфено, кидай свої каструлі, це зачекає до завтра! — закричала вона, звертаючись до невидимої помічниці. — До нас їде сама Ельвіра Робертівна Мухіна зі столичної нафтосервісної групи. Ти хоч розумієш, який це шанс для кар’єри мого сина?
Груня вигулькнула з кухні, машинально витираючи вологі долоні об фартух і кліпаючи очима.
— Ніно Семенівно, це та пані з глянцевої обкладинки, у якої ще брошка завбільшки з кулак?
— Саме вона, Груню, з тією самою брошкою, — свекруха нетерпляче махнула рукою, припиняючи зайві запитання. — Регіно, слухай і запам’ятовуй. Завариш мій особливий ромашковий збір, організуєш десерти з кондитерської й подаси все це в парадній порцеляні. Щойно чашки торкнуться столу, ти негайно розчиняєшся в повітрі й сидиш у себе в кімнаті. Стороннім у вітальні робити нічого. Я цілком здатна підтримати світський етикет.
Регіна схрестила руки на грудях, відчуваючи, як усередині закипає холодна впертість.
— Можу розважити гостю або допомогти з організаційними дрібницями, якщо виникне потреба.
— Виключено! — Ніна Семенівна видала усмішку, яка зазвичай віщує падіння гільйотини. — Борис має виглядати солідним бізнесменом, а не підлітком, який виставив напоказ своє випадкове придбання з провінції. І потрудися вдягти щось пристойне, хоча б на ті п’ять хвилин, поки розливатимеш чай, не змушуючи мене червоніти перед такими людьми.
— Ніно Семенівно, дозвольте мені все ж таки прояснити один момент…
