— Марина всміхнулася. — Артеме, ти планував зробити мене домогосподаркою, прив’язати дитиною й купити квартиру на своє ім’я за мої гроші. Який чистий аркуш?
— Це мама мене намовила, — випалив він. — Я сам би ніколи. — Неправда, — перебила його Марина.
— Я чула запис. Це була твоя ідея з квартирою. Мама тільки підтримала.
Не намагайся звалити все на неї. Артем стиснув кулаки. На його обличчі відбилася злість, яку він більше не міг приховувати.
— Знаєш що? — прошипів він. — Ти й справді стерво. Моя мати мала рацію.
Кар’єристка, яка забула, що таке сім’я. Думаєш, з грошима ти станеш щасливою? — Щасливішою, ніж із тобою, — спокійно відповіла Марина.
— А тепер іди, або я попрошу охорону допомогти тобі. Вона розвернулася й пішла до ліфта, не озираючись. Серце калатало, але зовні вона залишалася незворушною.
Лише в ліфті, коли двері зачинилися, Марина притулилася до стінки й заплющила очі. Телефон завібрував. Повідомлення від колеги Світлани: «Бачила твого чоловіка внизу.
Усе гаразд? Якщо потрібна підтримка, я поруч». Марина усміхнулася.
За цей тиждень вона зрозуміла, що справжня підтримка приходить не від тих, з ким ти живеш під одним дахом, а від тих, хто щиро бажає тобі добра. «Дякую, все добре. Він уже йде».
Увечері того ж дня Марина сиділа в кабінеті юристки. — Отже, — та розклала перед нею документи. — Хороші новини.
Ваш чоловік справді намагався взяти кредит у двох банках. Обидва відмовили, пославшись на нашу інформацію про розлучення. Також я перевірила всі ваші спільні рахунки.
Він зняв двадцять тисяч зі спільної картки, яку ви оформили рік тому. — Двадцять тисяч? — Марина насупилася. — Там було п’ятдесят.
Це залишки від моєї премії. — Саме так, — кивнула юристка. — Я вже подала позов про відшкодування.
Також рекомендую закрити всі спільні рахунки й картки. Негайно. — Зроблю сьогодні ж.
Марина дістала блокнот, роблячи нотатки. — Ще один момент. Юристка подивилася на неї серйозно.
— Ваш чоловік може спробувати затягнути процес розлучення. Це стандартна тактика в надії, що ви втомитеся й підете на поступки. Будьте готові до того, що це займе кілька місяців.
— Я готова, — твердо сказала Марина. — Головне, щоб усе було за законом. Марина вийшла з офісу з чітким планом дій.
Наступні два дні вона провела, збираючи докази. Роздруковувала банківські виписки, знаходила старі чеки, складала списки покупок. Картина виходила гнітюча.
За сім років вона витратила на сім’ю понад чотири мільйони, тоді як внесок Артема був нульовим. У неділю ввечері їй зателефонував невідомий номер. Марина не стала брати слухавку, але за хвилину прийшло повідомлення від Артема з іншого номера.
«Марино, давай поговоримо як дорослі люди. Може, не треба до розлучення доводити? Я погарячкував.
Приїду, обговоримо». Вона видалила повідомлення, не відповівши. За пів години прийшло нове: «Ти серйозно думаєш, що я просто так піду?
Я сім років життя тобі віддав. Маю право на компенсацію». Марина зберегла скриншот, стане в пригоді для юристки.
Третє повідомлення прийшло вже пізно ввечері, і тон змінився. «Стерво невдячне. Мати мала рацію.
Тебе на місце поставити треба. Ще пошкодуєш». Вона заблокувала номер і лягла спати.
Погрози її не лякали. Надто багато років вона мовчала й терпіла. Тепер усе змінилося.
У понеділок Марина подала заяву на розлучення. Юристка запевнила, що за таких обставин процес пройде швидко. Спільних дітей немає, майнових спорів теж, якщо не брати до уваги спроби Артема щось вибити.
На роботі на неї чекав сюрприз. Генеральний директор Віктор Сергійович викликав її до себе в кабінет. — Марино, я чув, у вас особисті проблеми.
Він дивився співчутливо. — Якщо потрібна допомога, юридична чи фінансова, компанія готова підтримати. Ви цінна співробітниця, і ми зацікавлені в тому, щоб ви могли повністю зосередитися на роботі.
Вона розгубилася від такої підтримки. — Дякую, Вікторе Сергійовичу. Я справляюся, але дуже приємно знати, що компанія на моєму боці.
— Ми завжди на боці професіоналів. Він усміхнувся. — До речі, у четвер у нас зустріч з інвесторами.
Підготуйте презентацію щодо нового проєкту. Покажіть, чому ми зробили правильний вибір, призначивши вас на цю посаду. Марина вийшла з кабінету з новим припливом енергії.
Робота — ось що зараз мало значення. Кар’єра, яку вона будувала, поки Артем витрачав її гроші на свої розваги. Увечері того ж дня їй зателефонувала мати.
— Доню, щойно дзвонила Людмила Петрівна. Цілу годину плакалася, що ти їх вигнала, що Артем страждає, що сім’ю руйнуєш. — І що ти їй відповіла?
