Він почав соватися. Потім ще раз.
— Щось дивне, — пробурмотів він. — Живіт якось крутить.
— Це нормально, — спокійно зауважила я. — Ліки починають діяти. Виводять з тебе всю хворобу.
Минуло ще хвилин десять. Його обличчя почало змінювати колір. Спочатку воно почервоніло. Потім зблідло. Потім набуло зеленуватого відтінку. На лобі виступив піт.
— Ян, щось не те! — Він сів на дивані, хапаючись за живіт. — Біль! Він зовсім інший! Не в спині! Ріже! Що ти мені дала?
Я дивилася на нього без краплі співчуття. Моє серце не здригнулося.
— Правду, Пашо. Я дала тобі ліки від брехні.
Він витріщився на мене нерозуміючим поглядом.
— Що? Про що ти говориш?
— Я була сьогодні в лікаря. В іншого. Він сказав, у тебе хребет як у космонавта. Абсолютно здоровий. І аналізи твої ідеальні. І «Нейростабіл» твій — звичайна вітамінка, яку ти купував на мої гроші.
Розуміння повільно, як хвиля, почало затоплювати його свідомість. Обличчя зі страдницького перетворилося на перелякане.
— Ти… ти брешеш! — пробелькотів він.
— Ні, Пашо. Брехав тут тільки ти. Пів року. Раз у тобі сидить якась хвороба, раз ти так від неї страждаєш, її потрібно терміново вивести з організму. Повністю. До останньої краплі. Ліки, які ти випив, у цьому чудово допомагають.
У цей момент його живіт видав такий гучний і недвозначний звук, що сумнівів не залишилося. Тваринний жах хлюпнувся в його очах. Він зірвався з дивана і, зігнувшись навпіл, кулею полетів у бік туалету. Двері за ним зачинилися.
Я залишилася сидіти в кріслі, слухаючи звуки, що доносилися з-за дверей. Виставу закінчено. Починалося очищення.
Минула година. Павло не виходив з туалету. Звідти доносилися тільки глухі стогони і звуки, які я намагалася ігнорувати. Я сиділа в кріслі й пила охололий чай. Вперше за довгий час я відчувала спокій. Не щастя, ні, просто твердий холодний ґрунт під ногами.
Раптом у передпокої загримів ключ у замку. Двері розчинилися, і на порозі з’явилася Віра Андріївна. Обличчя червоне, очі метають блискавки. Мабуть, синочок встиг подзвонити й поскаржитися матусі.
— Отруїти його?! — вирішила погань. — Що ти йому дала? Я тебе посаджу! Я тебе знищу!
Я повільно встала. Не підвищуючи голосу, я взяла зі столу теку, яку принесла від лікаря, і жбурнула її на журнальний столик перед свекрухою.
— Читайте, Віро Андріївно…
Коментування закрито.