«Отак значно краще, херою недороблений, тепер ти на власній шкурі розумієш, хто в цьому місті є справжньою, реальною владою», — самовдоволено й хрипко прохрипів кримінальний авторитет. Він вальяжним, широким жестом поправив масивний золотий ланцюг на своїй товстій шиї, уже солодко передчуваючи, як довго й жорстоко битиме зв’язаного батька родини. У його примітивній, затуманеній алкоголем кримінальній свідомості вже остаточно визрів план кривавої й показової помсти за сьогоднішню ганебну поразку його найкращих, перевірених у вуличних бійках бійців.
Але цей засліплений власною пихою бандит категорично не врахував одного найголовнішого чинника, який радикально й назавжди відрізняв боягузливого вуличного здирника від професійного українського піхотинця. Михайло Коваленко абсолютно ніколи в житті не здавався ворогам, а його показне, принизливе падіння на коліна було лише ідеальною стиснутою стартовою позицією для фінального кидка. Його важкі армійські черевики максимально надійно й жорстко вперлися в слизький світлий лінолеум, створюючи бездоганну фізичну опору для миттєвого вивільнення всієї накопиченої кінетичної енергії.
Солдат кинув дуже короткий, але сповнений безмежної, всепоглинаючої батьківської любові погляд на свою донечку, що плакала, подумки й твердо обіцяючи їй, що цей страшний кошмар закінчиться просто зараз. Він гранично чітко й ясно усвідомлював, що саме в ці вислизаючі частки секунди йому належить прийняти найважливіший, жорстокий і безкомпромісний бій за все своє тяжке життя. Бойова внутрішня пружина стиснулася до своєї абсолютної фізичної межі, і тепер її було зовсім неможливо зупинити жодними жалюгідними погрозами чи спрямованою в обличчя зброєю.
Михайло вибухнув із місця з такою неймовірною, звіриною швидкістю, яку абсолютно неможливо було очікувати від утомленої й виснаженої довгою дорогою людини. Його натреноване тіло спрацювало як ідеальний механізм, перетворивши удаване падіння на коліна на потужний стартовий поштовх для стрімкого кидка вперед. Відстань між солдатом і приголомшеним ватажком банди скоротилася до нуля ще до того, як товстий палець Віктора встиг рефлекторно смикнутися на спусковому гачку.
Ліва рука фронтовика сталевими, безжальними кліщами вчепилася в зап’ястя кримінального авторитета, з хрускотом вивертаючи його в зовсім неприродному й болісному напрямку. Чорний травматичний пістолет із глухим, важким стуком випав із ослаблих, тремтячих пальців Ткаченка й цілком безпечно покотився залитим кров’ю й усіяним крихтами лінолеумом. Одночасно з цим нищівний удар правого ліктя Михайла з лячною точністю врізався просто в масивну, лискучу від поту щелепу розгубленого злочинця.
Від цього неймовірно потужного й технічного влучання в голові Віктора ніби вибухнув сліпучий феєрверк, а в очах миттю потемніло від нестерпного, пекучого болю. Його грузьке, обвисле тіло втратило рівновагу й із жалюгідним муканням гепнулося просто на рештки розтоптаної святкової паски, рясно розкиданої по підлозі тісної кухні. Важкий золотий ланцюг, який ще хвилину тому слугував символом його абсолютної районної влади, тепер безглуздо сповз на брудне й розбите до крові обличчя.
Але праведна лють українського піхотинця, що вирвалася на довгоочікувану волю, вимагала повного й беззастережного придушення цієї мерзенної, смертельно небезпечної загрози для його коханої сім’ї. Михайло холоднокровно ступив до поваленого ворога, жорстко наступивши своїм важким, укритим засохлою донбаською багнюкою армійським берцем на широкі груди хриплячого від жаху авторитета. Під тиском солдатської підошви дорогі ребра бандита загрозливо затріщали, змусивши того видати з рота жалюгідний, скавучливий звук, більше схожий на вереск побитого пса.
У цю мить худий кримінальник, якому Михайло раніше зламав руку, спробував підло й непомітно дотягнутися до пістолета, що впав на підлогу, своєю здоровою лівою рукою. Відточений боковий зір штурмовика миттю зафіксував це небезпечне ворушіння, не залишивши нахабному злочинцеві жодного шансу на успішний і несподіваний реванш. Потужний, вивірений удар важким берцем у незахищений живіт змусив худого бандита згорнутися калачиком і голосно заридати від пронизливого, паралізуючого всі м’язи болю.
Тепер на маленькій кухні панувала цілком нова реальність, у якій хвалені кримінальні господарі району перетворилися на жалюгідну, стогнучу купу зламаного й приниженого м’яса. Віктор Ткаченко, захлинаючись власною кров’ю й слізьми, марно намагався зрушити зі своїх грудей непідйомний чобіт непохитного й грізного месника у військовому камуфляжі. Його поросячі очиці, нещодавно сповнені садистської втіхи, тепер виражали лише абсолютну паніку й щире благання про збереження його нікчемного, кримінального життя.
«Будь ласка, командире, не вбивай, ми все повернемо, я клянуся здоров’ям, ми більше ніколи сюди не прийдемо!» — захникав ватажок банди, ганебно розмазуючи соплі по побитому обличчю. Його жалюгідний, тремтячий голос викликав у солдата лише найглибшу, ні з чим не зрівнянну відразу до цієї боягузливої істоти, звиклої воювати тільки з беззахисними жінками. Михайло повільно нахилився над скавучним авторитетом, дивлячись просто в його повні первісного жаху очі своїм холодним, немиготливим поглядом судді й ката в одній особі.
«Ви посміли прийти в мій дім у святе свято й погрожувати моїй маленькій донечці, поки я захищав таких гнид, як ви, від справжніх ворогів», — тихо й страшно промовив Михайло. Кожне його слово падало на голову поваленого бандита важким, свинцевим молотом, остаточно руйнуючи рештки його бандитської пихи й фальшивої вуличної величі. «Якщо я ще раз почую твоє ім’я поруч з іменем моєї дружини, я особисто знайду тебе й відправлю просто до пекла, не витративши жодного казенного патрона».
Для більшої переконливості солдат трохи посилив тиск на грудну клітку Віктора, змусивши того захрипіти й судомно закивати головою на знак повного, беззастережного підкорення. Правосуддя піхотинця звершилося швидко, жорстоко й цілком справедливо, не залишивши нахабним здирникам жодного шансу на продовження їхнього терору проти родини Коваленків. Важка, задушлива атмосфера смертельної загрози нарешті почала повільно розвіюватися, поступаючись місцем довгоочікуваному усвідомленню повної й беззаперечної перемоги над злом, що вторглося в дім…
