Віктор Ткаченко спробував у своїй звичній хамській манері пригрозити зібраним людям жорстокою розправою, але його розбиті губи видали лише невиразне, жалюгідне шипіння. Лейтенант поліції різко й боляче смикнув за браслети кайданків, змусивши кримінального авторитета замовкнути й покірно схилити свою закривавлену голову до самих грудей. Офіцер голосно й офіційно оголосив, що абсолютно всі присутні сусіди будуть негайно допитані як цінні свідки для порушення серйозної кримінальної справи.
Старий Олексій зголосився бути найпершим понятим і свідком, заявивши, що готовий дійти до найвищого суду, аби тільки ці мерзотники згнили у в’язниці. Решта мешканців будинку активно й з ентузіазмом підтримали його сміливу ініціативу, формуючи навколо родини солдата справжню, непробивну стіну людської солідарності й теплої підтримки. Ця дивовижна згуртованість простих, наляканих війною людей стала для Михайла найкращим доказом того, що він проливав свою кров на передовій недаремно.
Процес оформлення необхідних документів, складання протоколів і збору численних свідчень зайняв близько двох годин, упродовж яких напруга поступово спадала. Побитих, принижених бандитів під конвоєм вивели з квартири, і їхні жалюгідні, човгаючі кроки сходами стали фінальним акордом їхнього безславного кримінального панування. Поліцейські автомобілі з мигалками повезли заарештованих мерзотників до слідчого ізолятора, назавжди очистивши цей затишний район від гнітючої присутності організованої злочинності.
Молодий лейтенант на прощання міцно, по-чоловічому потис мозолясту руку Михайла, щиро подякувавши йому за виявлений героїзм не лише на фронті, а й у тилу. Він урочисто пообіцяв узяти цю резонансну справу під свій особистий, найсуворіший контроль, щоб жоден корумпований щур не зміг розвалити обвинувачення в суді. Офіцер козирнув на прощання й тихо вийшов за двері, залишивши багатостраждальну родину Коваленків у довгоочікуваному, абсолютному спокої й безпеці їхнього власного дому.
Сусіди, бачачи крайній ступінь утоми фронтовика, що повернувся додому, тактовно розійшлися по своїх квартирах, пообіцявши неодмінно зайти в гості наступного святкового дня. Старий Олексій, ідучи останнім, дбайливо поклав на вцілілий край столу дві гарні, рум’яні великодні паски, які спекла його турботлива дружина. Цей простий, але неймовірно зворушливий людський жест до сліз розчулив суворого солдата, нагадавши йому, заради чого взагалі варто жити й боротися.
Марія нарешті змогла глибоко й вільно видихнути, фізично відчуваючи, як із її крихкого тіла йде сковуючий, крижаний душу тваринний страх. Вона тремтячими руками обережно замкнула вхідні двері на всі замки, ніби назавжди відтинаючи їхній маленький, затишний світ від зовнішньої жорстокості й несправедливості. Обернувшись до свого коханого чоловіка, вона більше не стримувала накопичених світлих емоцій і просто кинулася в його сильні, надійні й такі рідні обійми.
Михайло ніжно гладив її розтріпане волосся, вдихаючи забутий, але такий неймовірно рідний запах її парфумів, змішаний зі сльозами полегшення. У цій зруйнованій, але очищеній від скверни кухні тепер містився весь сенс його тяжкого, небезпечного життя, його головна нагорода й найбільше щастя. Завтра настане світле свято Великодня, і тепер вони абсолютно точно знали, що зустрінуть його в мирі, любові й непохитній вірі в краще майбутнє.
Ранок світлого Христового Воскресіння увірвався у вікна їхньої скромної квартири лагідними, теплими променями довгоочікуваного весняного сонця. Нічні кошмари й сліди вчорашнього жорстокого побоїща безслідно розчинилися в чистому світлі, поступившись місцем неймовірному відчуттю абсолютного домашнього спокою. Михайло прокинувся на своєму старому, звичному ліжку, вперше за багато місяців не чекаючи почути оглушливий свист ворожих снарядів, що падають.
Він лежав абсолютно нерухомо, панічно боячись випадково сполохати це крихке, майже нереальне щастя мирного сімейного пробудження. На його міцному плечі мирно спала Марія, чиє змучене обличчя нарешті цілком розслабилося, назавжди позбувшись тяжкої печаті постійної тривоги. З іншого боку, затишно згорнувшись калачиком, тихо сопіла маленька Анечка, міцно стискаючи в руці край батькового камуфляжного бушлата.
Солдат неймовірно обережно, щоб не розбудити своїх найдорожчих дівчаток, вибрався з теплої постелі й тихо пройшов на кухню. Марія ще глибокої ночі ретельно прибрала страшні уламки розбитого посуду й відмила світлий лінолеум від лячних кривавих плям незваних гостей. На бездоганно чистій скатертині тепер велично височіли дві гарні, рум’яні паски, подаровані вчора ввечері добрим сусідом Олексієм Данильчуком.
Михайло широко відчинив кватирку, жадібно вдихаючи свіже, прохолодне повітря, сповнене солодкого аромату квітучих абрикосових дерев і весняної вологи. Десь зовсім неподалік урочисто й мелодійно задзвонили дзвони місцевої церкви, сповіщаючи всьому змученому довгою війною світові про велике чудо воскресіння. Цей неймовірно чистий, переливчастий звук проникав у саму глибину зраненої солдатської душі, дбайливо зцілюючи її від тяжких фронтових травм…
