Але вона чула той заклик про допомогу надто чітко й виразно. До самого ранку Лідія просиділа з розплющеними очима, боячись поринути в сон. Вона страшилася того, що, заплющивши очі, знову зіткнеться з чимось незрозумілим.
Нарешті рятівне сонце зійшло, заливши кімнату яскравим, теплим світлом. Нічні тривоги відступили на задній план, поступившись місцем здоровому глузду. Лідія встала, вмилася й випила міцного чаю, щоб підбадьоритися.
Вийшовши у двір, вона поринула у звичайний, ясний вересневий день. Село прокидалося: з пічних труб ішов дим, рипіли хвіртки, гавкали дворові собаки. Навколишній світ виглядав цілком нормальним і безпечним.
Але Лідія твердо вирішила, що мусить докопатися до істини. Їй потрібно було дізнатися, які події сталися в цих стінах. Вона хотіла зрозуміти, чому атмосфера в будинку залишається такою гнітючою.
Жінка попрямувала просто до будинку Івана Семеновича. Це той самий сусід, який намагався прогнати її в першу ж ніч. Він напевно знав таємницю її житла й був зобов’язаний усе розповісти.
Знайти потрібне подвір’я виявилося зовсім не складно. Охайний будиночок старого з новим парканом стояв просто навпроти, через ґрунтову дорогу. Лідія рішуче постукала в зачинену хвіртку.
Невдовзі на ґанок вийшов сам літній господар. Побачивши гостю, він невдоволено насупився й спитав, чому вона досі не поїхала. Лідія відповіла, що тікати їй нікуди, і зажадала розповісти всю правду.
Старий тяжко зітхнув, трохи помовчав і запросив її зайти всередину. Він погодився поділитися історією, хоч і сумнівався, що це чимось допоможе. Лідія пройшла до чистої, теплої хати, де смачно пахло тютюном і домашніми щами.
Господар посадив гостю за стіл і налив їй гарячого чаю з великого самовара. Він представився Іваном Семеновичем, який прожив у цьому селі все своє життя. Старий згадав, що пам’ятав колишню власницю Марію ще маленькою дівчинкою.
Лідія попросила його нічого не приховувати й викласти все начистоту. Іван Семенович відпив із чашки, збираючись із непростими думками, і почав свою розповідь. Марія прожила в тому будинку все своє довге життя: від самого народження до смерті.
Вона виросла, вийшла заміж, привела в дім чоловіка й народила двох дітей. Родина жила цілком звичайно: чоловік працював трактористом, а Марія трудилася шкільною прибиральницею. Діти росли, і ніщо не віщувало життєвих випробувань, що насувалися.
Сусід урвав розповідь і з сумом подивився у вікно. Потім він повідав про страшне нещастя, яке зруйнувало цю родину. Вісімнадцятирічний син Альоша пішов купатися на місцеву річку й трагічно втопився.
Сильна течія понесла тіло хлопця, яке вдалося знайти лише на третю добу. Лідія слухала цю похмуру історію в повному, співчутливому мовчанні. Марія не змогла пережити такого горя: вона замкнулася в собі й перестала виходити на роботу.
Її чоловік почав безпробудно пити й за рік помер від серцевого нападу. Подорослішала донька невдовзі вийшла заміж і назавжди поїхала жити до міста. Убита горем мати залишилася у великому будинку зовсім сама…
