Раптом у центрі кола матеріалізувалася постать молодого, блідого хлопця. Лідія звернулася до Альоші, закликаючи його слухати слова й іти до світла. Вона продовжила читання, попри холод, що пробирав до кісток.
Коли прозвучало останнє слово, кімнату осяяло яскраве, тепле сяйво. Постать хлопця обернулася до світла, і його обличчя сповнилося умиротворенням. Альоша тепло всміхнувся, прошепотів слова вдячності й безслідно розчинився.
Світло миттю згасло, свічки догоріли, а важкий дим швидко розвіявся. Іван Семенович підійшов до Лідії й тихо спитав про успіх справи. Жінка кивнула, опустилася на підлогу й видихнула з неймовірним полегшенням.
Їй вдалося зробити неймовірне: вона благополучно завершила старий обряд. Від тієї самої ночі в будинку запанував абсолютний і непорушний спокій. Припинилися незрозумілі шерехи, зникли крижані протяги й моторошні голоси.
Будинок ніби з полегшенням видихнув, ставши просто затишним житлом. Лідія продовжила ремонт: полагодила паркан, пофарбувала віконниці й провела електрику. Вона купила недорогі меблі й повісила на вікна нові світлі фіранки.
Сусіди побачили в ній роботящу жінку й почали охоче заходити в гості. Лідія влаштувалася до місцевої школи вчителькою й отримувала стабільну зарплату. Восени вона милувалася городом і планувала весняні посадки.
Життя налагодилося, і вона більше не шкодувала про свою сміливу покупку. Але одного разу її розмірені будні були порушені несподіваним візитом. На порозі стояла втомлена, добре вдягнена жінка, яка представилася Вірою.
Донька покійної Марії Петрівни попросила дозволу зайти всередину. За чаєм гостя зізналася, що приїхала після дзвінка Ганни Степанівни. Сусідка розповіла їй про успішно проведений Лідією ритуал.
Лідія підтвердила ці слова, пояснивши, що знайшла на горищі старі книги. Віра закрила обличчя руками й гірко розплакалася просто за кухонним столом. Вона зізналася, що все життя звинувачувала себе за втечу з рідного дому.
Лідія заспокоїла жінку, сказавши, що бажання нормального життя — це природно. Віра розповіла про свою столичну родину, чоловіка й підрослих дітей. Ідучи, вона простягнула Лідії конверт із грошима на знак величезної вдячності…
