Він іще навіть не здогадувався, що до нього в гості стрімко їде сама доля, вдягнена в камуфляж і важкі бронежилети. Водій Сергій тим часом трохи заспокоївся й прийшов до нормального емоційного стану. Він періодично поглядав у дзеркало заднього виду на бійців, що дрімали, і відчував цілком щиру гордість.
Уперше за довгі, сповнені небезпек роки важкої роботи на трасі він почувався в повній і абсолютній безпеці. Старий мимоволі згадав спотворене обличчя Кабана в ту приголомшливу мить, коли той побачив озброєний спецназ. Ця неповторна гримаса тваринного жаху вартувала всіх тих страхів, які Сергій пережив за своє довге професійне життя.
«Дякую вам величезне, мужики!» — прошепотів він ледь чутно, звертаючись до втомлених пасажирів. Величезний Глиба, що сидів просто за його спиною, прочинив одне око й тепло всміхнувся. «Ти спокійно кермуй, батьку, до міста ще далеко, а там видно буде, може, ще когось дорогою зустрінемо», — відповів боєць.
Ця ніч була справді дуже довгою й обіцяла стати воістину нескінченною для бандитів у багажнику. Тряска, запах вихлопних газів і повна моторошна невідомість тиснули на їхню психіку сильніше, ніж саме жорстке затримання. Кабан марно намагався перегризти міцний скотч, але зрештою лише сильно натер собі губи.
Він із гіркотою думав про те, як неймовірно безглуздо все вийшло і як він міг не помітити явного підступу. Адже перед нападом були ж дивні знаки: цей старий автобус ішов трасою надто рівно й надто впевнено. Раптом машина почала помітно скидати хід, і полонений ватажок напружився всім своїм зв’язаним тілом.
«Невже ми вже приїхали, чи нас зараз просто залишать самих у цьому темному лісі?» — тривожно майнуло в нього в голові. Серце злочинця пришвидшено забилося об ребра, немов спійманий дикий птах у тісній клітці. Автобус остаточно зупинився, зашипіла пневматика масивних дверей, і зовні почулися важкі, впевнені кроки.
Металевий люк багажного відділення зі скрипом відчинився, впускаючи всередину порцію свіжого холодного повітря. В очі полоненим одразу вдарило яскраве й сліпуче світло потужного тактичного ліхтаря. «Усім вилазити, приїхали, кінцева зупинка на вимогу!» — пролунав суворий і не терплячий заперечень голос командира Вороніна.
Але на подив бандитів, довкола був зовсім не очікуваний освітлений город. Навколо них стіною стояв глухий, зовсім темний і непривітний тайговий ліс. Кабана та його розгублених людей акуратно вивели на простору галявину, яскраво освітлену ввімкненими фарами трофейного джипа.
Затриманих змусили опуститися на коліна просто в мокру, холодну осінню траву. Перед ними стіною стояли п’ятеро кремезних офіцерів із уже знятими масками, що приховували обличчя. Обличчя цих професійних військових були гранично суворими, але водночас абсолютно спокійними й зосередженими.
Воронін упевненим кроком підійшов до тремтячого Кабана й різким рухом зірвав фіксувальний скотч із його рота. «Ну що, Коля-Кабан, готовий до діалогу?» — спитав майор, тримаючи в руках знайдений телефон, який знову почав вібрувати від дзвінка. «Твій покровитель дуже наполегливо телефонує й хоче знати, де його гроші, тож ми йому зараз що скажемо?»
Кримінальний авторитет траси дрібно тремтів усім тілом, стоячи навколішки перед офіцером. Він тремтів від пронизливого нічного холоду, від липкого страху й від чіткого розуміння неминучості свого швидкого кінця. «Я… я абсолютно все вам розповім і покажу», — сильно заїкаючись, слухняно пробурмотів зламаний бандит.
«Тільки, будь ласка, пощадіть, я готовий здати всіх: покажу общак, назву всі злочинні точки», — благав він силовиків. Воронін лише холодно й презирливо всміхнувся у відповідь на ці жалюгідні благання дорослого чоловіка. «Звісно, ти все здаси, куди ж ти тепер дінешся, але спершу ми зіграємо з тобою в одну захопливу гру».
Майор дохідливо й коротко пояснив полоненому план майбутніх оперативних дій. «Ти зараз піднімеш слухавку, відповіси на цей дзвінок і скажеш, що у вас виникли серйозні проблеми з машиною. Повідомиш босу, що ви успішно взяли великий куш, але застрягли на порожній трасі, і вам терміново потрібна фізична допомога».
«Нехай ваш бос негайно присилає сюди добру підмогу для вирішення проблеми», — закінчив інструктаж Воронін. «Ви… ви хочете їх усіх сюди заманити в пастку?» — здогадався Кабан, і його очі від страху розширилися ще більше. «Ми просто хочемо влаштувати тут знатну вечірку», — саркастично відповів величезний Глиба, що стояв зовсім поруч.
«А яка взагалі може бути весела вечірка без запрошених довгожданих гостей?» — риторично додав спецназівець. Воронін підніс світний телефон просто до вуха Кабана й натиснув зелену кнопку відповіді на виклик. «Говори впевнено, — самими губами промовив офіцер. — І пам’ятай: одне лише зайве слово — і наслідки для тебе будуть незворотними».
Кабан судомно ковтнув в’язку від хвилювання слину й тремтячим голосом почав говорити в слухавку: «Алло, Бос?» «Це Кабан, так, ми все взяли, але зараз рухатися зовсім не можемо через поломку». «Колесо пробили, і двигун троїть, а куш тут дуже хороший, тож терміново пришли хлопців на сорок п’ятий кілометр до старої лісопилки — ми чекаємо»…
