Ця необдумана дія остаточно й безповоротно розв’язала руки професійному спецназу. Тепер те, що відбувалося, перетворилося з простого затримання на динамічну й жорстку операцію з нейтралізації загрози. «Лягти, обличчям у підлогу, руки за голову!» — суворі команди звучали уривчасто, легко перекриваючи монотонний шум сильного дощу.
Спецпризначенець, що перебував найближче до невдалого стрільця, зробив блискавичну підсічку, надійно збивши того з ніг у багнюку. Злочинець з розмаху впав у калюжу, а його пістолет далеко відлетів убік узбіччя. Боєць тут же жорстко притис його коліном до мокрої землі, майстерно й надійно фіксуючи противника, що пручався.
Руки бандита професійно й швидко заламали за спину, надягаючи міцні кайданки. Четвертий нальотчик, який виявився наймолодшим у банді, так і залишився стояти біля відчинених дверей джипа, паралізований диким страхом. Він на власні очі бачив, як його непереможні старші товариші за лічені секунди опинилися повністю нейтралізованими.
Хлопець із наростаючою панікою спостерігав, як із салону продовжують безмовно виходити кремезні силовики в масках. Їх було неймовірно багато для такого старого й непримітного транспортного засобу. Молодик перелякано позадкував, безглуздо перечепився об власну ногу й упав просто в холодну дорожню воду калюжі.
«Не треба, будь ласка, не треба! — жалібно заверещав він, інстинктивно закриваючи голову руками. — Я ж узагалі нічого протизаконного не робив!» До нього неквапно підійшов високий спецназівець і попереджувально навів ствол свого потужного автомата. «Звісно, не робив, ти просто стояв і уважно дивився, — спокійно відповів боєць, — а тепер полеж тихо й добре подумай про свою поведінку».
Тим часом усередині просторого автобуса стрімко розгорталася своя власна виховна драма. Кабан, розпластаний на підлозі у вузькому проході, марно намагався підвестися на ноги й чинити опір. Важкий тактичний черевик Глиби надійно й жорстко притискав його вперту голову до холодного лінолеуму підлоги.
«Куди це ти зібрався, місцевий герой? — насмішкувато й гучно прогудів Глиба зверху. — Ми ще не приїхали на кінцеву станцію, квиточок у тебе взагалі є на проїзд?» Кабан важко й уривчасто дихав, із гіркотою усвідомлюючи свій повний і беззастережний провал.
Увесь його ілюзорний кримінальний світ, роками вибудуваний на жорстокості, остаточно завалився в одну мить. Багаторічна влада й сумнівний авторитет розсипалися на дрібний порох перед лицем справжньої, незаперечної сили закону. Ватажок нарешті зрозумів, що сьогодні вони через фатальний випадок зупинили зовсім не ту ціль для пограбування.
Ох, як же сильно й трагічно ці дорожні нальотчики помилилися у виборі своєї чергової жертви! Майор Воронін спокійно встав зі свого пасажирського місця й звичним жестом поправив розвантаження на грудях. Він пройшов освітленим салоном, акуратно переступив через поваленого Кабана й вийшов на нічну сиру вулицю.
Дрібний осінній дощ приємно й освіжаюче холодив розпашіле обличчя досвідченого бойового офіцера. Навколо старого автобуса вже був грамотно виставлений надійний периметр безпеки силами бійців. Натреновані люди Вороніна уважно й професійно контролювали темну лісову дорогу в обидва боки.
Позашляховик невдалих бандитів оперативно й гранично ретельно обшукали фахівці. Двоє спецназівців методично витягали з просторого багажника машини цілий нелегальний арсенал. На світ з’явилися ще кілька міцних дерев’яних бит, гладкоствольна помпова рушниця, металеві кастети й пачки грошей.
«Товаришу майоре!» — до незворушного Вороніна стройовим кроком підбіг черговий лейтенант. «Четверо нападників успішно затримані, серйозних травм ні в кого з них не спостерігається. Зброю, готівку й заборонені речовини з бардачка вилучено, тож у нас повний кримінальний набір».
Вислухавши доповідь, Воронін мовчки дістав пачку сигарет, звично прикрив вогник долонею від вітру й глибоко затягнувся. Густий тютюновий дим химерно змішався з прохолодною парою з рота спокійного майора. Він задумливо подивився на нальотчиків, що лежали в багнюці й тепер жалюгідно скиглили та благали про поблажливість.
«І що ми з ними робимо в підсумку?» — перепитав офіцер, повільно випускаючи сизий струмінь диму в нічне небо. «Може, просто викликаємо наряди місцевої районної поліції й здаємо їх?» «Ні, це надто довго, та й траси ці давно перебувають під покровительством корумпованих осіб, які можуть бути в долі».
Майор кинув короткий, оцінювальний погляд на циферблат свого надійного командирського годинника. До пункту призначення залишалося ще близько чотирьох годин безперервної їзди нічною трасою. Але залишати цих небезпечних злочинців безкарними просто тут було категорично неприпустимо.
Якщо вони безперешкодно отямляться, то вже завтра знову вийдуть на нічну дорогу грабувати беззахисних водіїв. «Вантажте їх усіх чотирьох із собою!» — ухвалив остаточне й безапеляційне рішення Воронін. «І трофейний чорний позашляховик теж обов’язково прихопимо, якщо він нормально заведеться».
«Куди ж ми їх вантажитимемо, товаришу майоре, просто в салон?» — щиро здивувався молодий лейтенант, що стояв поруч. «У багажне відділення нашого старого автобуса, — іронічно всміхнувся у відповідь досвідчений Воронін. — Там місця вдосталь, тож нехай прокотяться з вітерцем і певним комфортом».
А дорогою силовики планували провести з бандитами дуже докладну профілактичну бесіду. Воронін хотів уважно з’ясувати, хто вони взагалі такі й під чиїм саме керівництвом упевнено ходять у цьому регіоні. У них у загоні якраз були чудові профільні фахівці з подібних продуктивних розмов.
Лейтенант розуміюче кивнув, старанно приховуючи схвальну усмішку під чорною тактичною маскою. Воронін розвернувся й неспішним кроком повернувся назад у теплий салон старенького автобуса. Водій Сергій усе ще нерухомо сидів на своєму законному місці, міцно вчепившись у кермо руками, що тремтіли від стресу.
«Сергію Петровичу!» — якомога м’якше й підбадьорливо сказав майор, поклавши важку дружню руку на плече старого. «Заспокойтеся, найнеприємніше вже благополучно закінчилося, ми можемо сміливо їхати далі. Сергій подивився на бойового офіцера, що стояв поруч, своїми розширеними, повними пережитого хвилювання очима…
