Архітектор увірвався до свого розкішного кабінету, обшитого дорогим червоним деревом із панорамним вікном на всю стіну. Він кинувся просто до потайного сейфа, тремтячими від страху руками судомно набираючи секретний цифровий код. Там лежали великі суми готівки, діаманти й найголовніше знаряддя порятунку — закордонний паспорт на чуже ім’я.
Він сподівався, що якщо зможе дістатися до потайного ходу за каміном, то в нього з’явиться реальний шанс урятуватися. «Тримайте ці двері будь-якою ціною!» — істерично крикнув він своїм озброєним до зубів охоронцям. У цю саму мить важкі вхідні двері кабінету здригнулися від першого потужного удару ззовні.
Охоронці швидко зайняли зручні оборонні позиції за масивним столом, спрямувавши стволи на двері. Ззовні Воронін і його штурмова група активно готувалися до фінального ривка в лігво злочинця. «Двері броньовані, звичайним тараном будемо бити надто довго, треба застосовувати вибухівку», — доповів сапер групи.
«Підривай, тільки максимально акуратно, щоб несучі стіни не склалися!» — кивнув командир, даючи дозвіл. Сапер швидко й спритно наліпив пластид на петлі й замок, вставив надійні електронні детонатори. Уся штурмова група організовано відтягнулася назад, ховаючись за міцним рогом коридору від уламків.
Пролунав вибух такої сили, що зі стелі посипалася штукатурка, а у вухах на мить задзвеніло. Важкі двері кабінету гарматним ядром влетіли всередину приміщення, збивши з ніг одного з невдалих охоронців. Бійці загону з криками увірвалися до просторого кабінету просто крізь густу хмару будівельного пилу.
Охоронці, що лишилися, відкрили безладний і зовсім неприцільний вогонь у відповідь у бік тих, хто увійшов. Але вони були сильно контужені вибухом, тому бійці спрацювали хірургічно точно й максимально швидко. Дві короткі прицільні черги — і обидва найманці, що чинили опір, назавжди лишилися лежати за перекинутим столом.
Однак Цербер, досвідчений начальник служби безпеки, виявився напрочуд міцним і неймовірно живучим противником. Він укрився за колоною біля вікна й вів щільний загороджувальний вогонь, не даючи спецназівцям підняти голови. «Здавайся, виходу звідси більше немає!» — голосно крикнув Глиба, щільно втискаючись у стіну укриття.
Але Цербер продовжував агресивно відстрілюватися, явно не бажаючи здаватися живим у руки правосуддя. Воронін зробив ледь помітний знак снайперові групи, наказуючи негайно нейтралізувати небезпечного стрільця. Боєць із позивним Тихий викотився з-за укриття, на частку секунди випередивши черговий постріл начальника охорони.
Влучна куля з безшумного автомата надійно зупинила Цербера, і той голосно скрикнув від пронизливого болю. Охоронець важко гепнувся на підлогу, випустивши свою зброю й повністю припинивши опір спецназу. У розгромленому кабінеті зависла довгоочікувана тиша, порушувана лише стогонами пораненого й хрустом битого скла під ногами силовиків.
Воронін повільно й обережно підвівся, міцно тримаючи свій автомат напоготові на випадок будь-якої несподіванки. Офіцер уважно обвів поглядом приміщення: повалена охорона, перекинуті дорогі меблі, розбиті вщент антикварні вази. Але самого Архітектора в цьому хаосі ніде не було видно, наче він крізь землю провалився…
