У центрі зали, на спеціальному підвищенні, за величезним накритим столом гордо сидів сам іменинник Аркадій Борисович. Це був високий, статний чоловік років шістдесяти, із благородною сивиною й холодним пронизливим поглядом. Він був одягнений у бездоганний білосніжний костюм, який різко контрастував із його темною кримінальною сутністю.
В одній руці впливовий мафіозі вальяжно тримав витончений келих із неймовірно дорогим колекційним коньяком. Поруч із ним невідступно стояв начальник служби безпеки — похмурий колишній полковник на прізвисько Цербер. Цей чоловік, раніше звільнений з органів за невиправдану жорстокість, нахилився до самого вуха свого кримінального боса.
«М’ясник чомусь не виходить на зв’язок, хоча його машини щойно заїхали на нашу територію», — тихо доповів він. «Із джипів ніхто так і не виходить, а наша зовнішня охорона на головних воротах підозріло мовчить». Почувши ці тривожні новини, обережний Архітектор невдоволено й дуже стурбовано насупився.
Його звірина кримінальна інтуїція, яка не раз рятувала йому життя в бурхливі дев’яності, раптом забила на сполох. Щось було явно не так, і повітря в святковій залі раптом здалося йому нестерпно сперте й важке. «Терміново перевір обстановку надворі й скажи своїм хлопцям, щоб були готові до будь-яких сюрпризів», — коротко наказав бос.
Але віддавати будь-які накази своїй охороні було вже надто пізно, бо штурм стрімко почався. Оглушливий гуркіт вибуху потужно струсонув усю будівлю елітного заміського клубу. Це штурмова група спецназу майстерно винесла масивні дубові двері спрямованим зарядом вибухівки.
У багато оздоблену залу миттєво вдерлися густі клуби сірого їдкого диму й будівельного пилу. А слідом за ними всередину полетіли спеціальні осліплювальні світлошумові гранати, кинуті силовиками. Серія потужних хлопків повністю перекрила гучну святкову музику, а яскраві спалахи магнію засліпили найближчих гостей.
Протяжний жіночий вереск розітнув повітря, і в приміщенні почалася абсолютно неконтрольована паніка. Перелякані люди в шоці металися залою, збиваючи одне одного з ніг і перекидаючи дорогі столи з їжею. Дзвінкий кришталь із гуркотом летів на підлогу, химерно змішуючись із дорогими закусками й розлитим колекційним вином.
«Усім лежати, працює спецуправління, обличчям у підлогу, руки за голову!» — грізно лунали посилені динамікою бою голоси. Чорні, екіпіровані фігури спецназівців стрімко вдиралися до приміщення, рухаючись чіткими тактичними трійками. Червоні промені лазерних цілевказівників швидко прорізали густий дим, безпомилково вишукуючи озброєних людей у залі.
Особиста охорона Архітектора, треба віддати їм належне, зреагувала на раптовий штурм доволі швидко. Це були далеко не звичайні вуличні гопники, а добре підготовлені й високооплачувані професійні найманці. З балкона другого поверху по наступаючому спецназу негайно відкрили шквальний загороджувальний вогонь.
«Контакт на дванадцятій, балкон!» — голосно загорлав Глиба, надійно прикриваючи товаришів важким балістичним щитом. Ворожі кулі часто забарабанили по міцній бронепластині, висікаючи в напівтемряві яскраві іскри. «Придушити вогневу точку!» — спецназ відповів миттєво, і автомати заговорили своєю страшною мовою.
Бійці штурмової групи, грамотно прикриваючи одне одного, швидко розсипалися по величезній залі. Вони професійно використовували перевернуті дубові столи й мармурові колони як надійні укриття. Воронін, перебуваючи в самому центрі групи, вів гранично точний прицільний вогонь одиночними пострілами по цілях.
Майор краєм ока побачив, як влучна куля зупинила одного зі стрільців-охоронців на верхньому ярусі. Той випустив автомат і з криком упав униз, просто на багатоярусний святковий торт іменинника. Воронін зовсім не звертав уваги на хаос, що панував довкола, вереск жінок і чиновників, які ховалися під столами…
