Охоронець привітно нахилився, зазираючи всередину салону з черговою, улесливою усмішкою на обличчі. «Ну що, Вітьку, довго ж ви каталися…» — почав було він, але фраза несподівано обірвалася на півслові. Замість знайомого обличчя він раптом побачив ствол пістолета з глушником, спрямований йому просто в перенісся.
Холодні, нічого не виражаючі очі бійця спецназу дивилися на нього поверх воронованого ствола. «Тихо! — ледь чутно, але дуже загрозливо промовив Шаман. — Негайно відчиняй ворота!» Охоронець завмер на місці, бо його мозок просто відмовлявся обробляти цю неймовірну інформацію.
Це була машина М’ясника, але всередині сиділи зовсім чужі й дуже небезпечні озброєні люди. Це був фатальний збій усієї їхньої вибудуваної системи безпеки, непередбачена помилка в матриці кримінального світу. Охоронець інстинктивно сіпнувся, намагаючись відскочити, але реакція натренованого бійця виявилася значно швидшою за думку.
Пролунав глухий хлопок пострілу на ураження, майже не чутний через гуркіт басів, і злочинець осів на асфальт. Другий охоронець біля будки встиг помітити падіння напарника й інстинктивно схопився за свій автомат, що висів. Але із задніх дверей джипа вже безшумно вислизнула величезна тінь спецназівця з позивним Глиба.
Рухаючись із неймовірною швидкістю, боєць майстерно й безшумно нейтралізував другого охоронця одним точним рухом. Обм’якле тіло злочинця було підхоплене сильними руками й акуратно покладене за бетонний захисний блок. «Периметр чистий», — прохрипів Глиба в гарнітуру, повертаючись до завмерлого позашляховика своєї групи.
«Камери зовнішнього спостереження вимкнені», — одразу ж доповів снайпер Сокіл, який контролював територію через потужну оптику. Шаман натиснув потрібну кнопку на знайденому пульті, і важкі стулки кованих воріт повільно поповзли в різні боки. Три позашляховики й важкий армійський «Урал» із підкріпленням, що підійшов, безперешкодно в’їхали на приватну територію клубу.
Усередині цього закритого комплексу панувала атмосфера нестримної розкоші й кримінальної вакханалії. Величезна парковка перед будівлею була щільно забита елітними автомобілями найпрестижніших марок. Поміж машинами метушливо снували вишколені офіціанти з тацями, а напівголі дівчата сміялися, сидячи просто на дорогих капотах.
У центрі двору гарно бив фонтан із різнокольоровим підсвічуванням, і ніхто з гостей не звернув уваги на колону, що в’їхала. Місцева публіка давно звикла, що сюди регулярно приїжджають серйозні й небезпечні люди на тонованих машинах. Машини спецназу різко зупинилися просто біля головного парадного входу, надійно перекривши можливий виїзд двом довгим лімузинам.
Воронін вийшов із машини першим, на ходу поправляючи важке розвантаження й перевіряючи роботу тактичного радіозв’язку. Навколо нього з прибулих машин організовано висипали бійці штурмової групи в повному бойовому спорядженні. Тридцять п’ять осіб еліти спецназу зі щитами й гвинтівками були повністю готові до негайних жорстких дій.
Святкова музика гриміла так голосно, що швейцар біля входу помітив їх лише тоді, коли Воронін підійшов упритул. Очі обслуговчого персоналу округлилися від шоку, і він спробував було закричати, щоб попередити гостей. Але майор приклав палець до губ, закликаючи до тиші, а потім коротким професійним ударом нейтралізував невдалого швейцара.
«Групи, почали роботу!» — скомандував Воронін в ефір, даючи старт активній фазі операції. «Група бере під контроль парадний вхід, Браво блокує чорний хід і зону кухні, Чарлі оточує весь периметр». «Працюємо максимально жорстко, але цивільних осіб без крайньої потреби не чіпати, наша головна ціль — сам Архітектор і його озброєна охорона».
Тим часом у головній величезній залі клубу пишний ювілей був у самому розпалі. Приміщення, багато оздоблене в помпезному стилі бароко, було повністю заповнене різноманітною публікою. Тут зібралися вершки місцевого криміналу, високопоставлені корумповані чиновники й продажні поліцейські чини…
