Він накрив її долоню своєю. — Проженеш? Альона подивилася на сина, в очах якого читалося благання: «Нехай він залишиться!».
Вона усміхнулася — вперше за довгі місяці по-справжньому щасливо.
— Куди ж я тебе прожену? Ти ж ще пирога не куштував, — прошепотіла вона, міцно стискаючи його руку. — Залишайся.
За вікном так само шумів холодний листопадовий дощ, але в цій маленькій квартирі нарешті настала справжня, тепла і сонячна весна.
Коментування закрито.