Його нахабна рука опустилася на її коліно і почала повільно, знущально повзти вгору по стегну. Майор стиснула щелепи з такою нелюдською силою, що в тиші салону пролунав тихий скрип зубної емалі. Вона подумки повторювала собі, що час для розплати ще не настав, потрібно лише трохи почекати. Дорога до будівлі поліції в місті Фастів зайняла близько сорока стомлюючих хвилин. Кожна секунда цього шляху стала жорстоким випробуванням для її залізного самовладання і витримки.
Бондаренко постійно лапав її ногу, то противно погладжуючи, то болісно стискаючи м’язи крізь тканину штанів. Молодий Петренко безперервно відпускав сальні жартики, а Ткачук пожирав її очима через дзеркало заднього виду. Ці перевертні в погонах обговорювали її так, немов вона була неживою гумовою лялькою. Оксана жадібно вбирала кожне їхнє слово, складаючи в голові довгий рахунок для майбутньої кривавої оплати. Коли патрульний автомобіль нарешті загальмував біля поліцейської дільниці, на губах полонянки промайнула холодна зловісна усмішка.
Міське відділення поліції розташовувалося в старій двоповерховій будівлі сталінської забудови, що давно потребувала капітального ремонту. Штукатурка, що обсипалася, і їдкий запах тютюнового диму створювали гнітючу атмосферу тотальної безнадії. Ткачук провів затриману через непримітний службовий вхід, минаючи сонну чергову частину. Очевидно, таємні нічні візити з подібними гостями були тут справою цілком буденною. Її довго вели похмурим коридором із тьмяним світлом і рядами наглухо закритих обшарпаних дверей.
Бондаренко дихав їй прямо в потилицю, періодично торкаючись її спини своїми брудними руками. Це було мовчазне нагадування про те, що в цих стінах панує виключно закон грубої сили. Оксану завели в крихітну допитову кімнату без вікон, обладнану лише столом і трьома хиткими стільцями. Під стелею гуділа яскрава лампа, що відкидала різкі тіні на облуплені бетонні стіни приміщення. Ткачук грубо штовхнув її на стілець і вийшов, наказавши своїм дружкам доглянути за норовливою затриманою.
Металеві двері з брязкотом зачинилися, залишивши майора наодинці з двома відверто перезбудженими чоловіками. Бондаренко вальяжно усівся на край столу, практично торкаючись своїми колінами її ніг. Петренко притулився до стіни, продовжуючи тримати телефон у повній готовності для нової відеозйомки. У кімнаті повисла важка густа тиша, що порушувалася лише настирливим електричним гудінням лампи. Оксана сиділа нерухомо, але її гострий погляд уже сканував приміщення в пошуках потенційної імпровізованої зброї.
Бондаренко першим порушив це гнітюче мовчання, нахилившись до неї з вкрадливою, плотолюбною інтонацією. Він зізнався, що його неймовірно збуджує її кам’яний спокій, адже зазвичай жертви в сльозах благають про помилування. Поліцейський простягнув руку і повільно провів пальцем по лінії її вилиці, спускаючись нижче до шиї. Однак Оксана не здригнулася і не спробувала відсторонитися від цього мерзенного дотику. Вона буравила його абсолютно холодним поглядом, позбавленим ненависті, що явно збивало садиста з пантелику.
Раптово двері відчинилися, і в допитову повернувся Ткачук, стискаючи в руках порожні бланки для оформлення. Секретну папку з документами він, судячи з усього, легковажно залишив у салоні своєї машини. Він усівся за стіл і почав перераховувати список вигаданих порушень офіційним тоном, що контрастував із його минулою поведінкою. Ткачук смакував кожну статтю кримінального кодексу, що обіцяла втікачці аж до десяти років суворої ізоляції. Оксана слухала цю маячню в абсолютному мовчанні, зберігаючи повністю непроникний вираз обличчя.
Вона прекрасно усвідомлювала, що її дії були повністю санкціоновані високим військовим керівництвом країни. Однак у цій глухій кімнаті, далеко від будь-якого начальства, її папери не коштували зовсім нічого. Ткачук закурив сигарету і нахабно видихнув їдкий сизий дим прямо в обличчя скутої жінки. Він мальовничо розписав, як швидко зламається колишній офіцер у суворих умовах жіночої виправної колонії. Лейтенант Бондаренко тим часом встав позаду Оксани і заходився владно розминати її затеклі плечі…
