Настав час для фізичного навіювання, яке мало назавжди закріпити засвоєний життєвий урок. Колишнього старшого лейтенанта Ткачука вона підстерегла біля дешевої наливайки на околиці міста. Немов нічна тінь, вона виринула з мороку провулка і завдала серії нищівних ударів, що калічать. Його ніс, що щойно зрісся, знову перетворився на криваве місиво, а зламані ребра змусили хрипіти від болю. Вона холоднокровно доламала йому зап’ястя, пообіцявши вирізати всю його сім’ю в разі найменшої спроби помсти у відповідь.
Бондаренка вона наздогнала на парковці супермаркету, де колишній садист тепер підробляв жалюгідним охоронцем. Не давши йому зронити жодного слова виправдання, Оксана кілька разів впечатала його голову в метал автомобіля. Отримавши важку черепно-мозкову травму, він сповз на асфальт, заливаючись кров’ю і сльозами тваринного жаху. Молодшого Петренка розвідниця підловила прямо біля його будинку, коли той виносив побутове сміття. Без зайвих сентиментів вона переламала йому обидві руки так, щоб кістки назавжди зрослися неправильно.
Троє зруйнованих чоловіків опинилися на самому дні соціуму, проклинаючи той день, коли зупинили чорний позашляховик. Ткачук став бездомним жебраком, Бондаренко виявився клієнтом психіатричної клініки, а покалічений Петренко поневірявся по кутках. Однак навіть на цьому глибокому дні в їхніх запалених мізках зародився відчайдушний божевільний план убивства Оксани. Роздобувши нелегальні стволи, вони влаштували класичну засідку на лісовій дорозі, якою вона мала їхати. Але елітна розвідниця давно вирахувала їхнє незграбне стеження і прекрасно знала про замах на її життя, що готувався.
Полковник Коваленко наполегливо пропонував взяти негідників на гарячому і назавжди запроторити їх за ґрати. Але Оксана вирішила, що постійний липкий страх майбутньої відплати стане для них найкращою в’язницею. Зібравши рюкзак, вона сіла на поїзд на Центральному вокзалі Києва і вирушила в бік далеких Карпат. Залишивши минуле життя позаду, вона розчинилася в гірських просторах на кордоні з Румунією. У крихітному містечку Рахів вона купила старий дерев’яний будинок і зажила життям тихої непомітної відлюдниці.
А потім, одного туманного листопадового ранку, вона просто безслідно зникла, немов гірський дух. Сліди на свіжому снігу обривалися біля самого кордону, залишивши після себе лише красиву загадкову легенду. Троє калік ще довгі роки здригалися від кожного шурхоту, чекаючи смертельного удару з темряви. Вони так і не зрозуміли, що їхня головна катівниця давно знайшла спокій, залишивши їх наодинці з власним персональним пеклом.
