Я регулярно сплачував усі належні державі податки й ні від кого не ховався. Але роки брали своє, і мої фізичні сили для важкої праці були вже зовсім не ті. Шістдесят п’ять років — це той сумний вік, коли звичайна шахтарська кирка починає важити, мов важкий корабельний якір.
Будь-який підйом на круту гору тепер перетворювався для моїх старих ніг на справжню виснажливу муку. І тоді мій дорослий учень Денис, який став вельми успішним і хватким геологом, запропонував викупити мій бізнес. У цього амбітного хлопця тепер були солідні гроші, корисні ділові зв’язки й чудова злагоджена команда фахівців.
Денис дбайливо сказав, що я чесно заслужив довгий і комфортний відпочинок на старості літ. Він умовляв продати йому всю справу, щоб молодий і енергійний господар міг гідно її продовжити. А мені радив якнайшвидше їхати до теплого моря й із задоволенням гріти там свої хворі старі кості.
Я трохи подумав над його принадною пропозицією і зрештою охоче погодився. Я ухвалив таке важливе рішення лише тому, що щиро довіряв цьому кмітливому хлопцеві. Адже Денис давно став для мене не просто талановитим учнем, а по-справжньому рідним і близьким сином.
Я забрав цього нещасного підлітка з холодного казенного дитбудинку рівно п’ятнадцять років тому. Тоді тринадцятирічний худий і озлоблений хлопчисько дивився на весь жорстокий світ вовком. У його дитячих очах уже глибоко оселилася та особлива важка туга абсолютної сирітської безнадії.
Оформивши опіку, я взяв складного підлітка до себе в робочу бригаду як простого учня. Довгими днями я терпляче вчив його правильно тримати важкий геологічний інструмент і грамотно читати гірський камінь. Я з любов’ю показував йому, як мовчазна земля починає охоче говорити з тими майстрами, хто вміє її слухати.
Вразливий хлопчина вбирав нові знання неймовірно швидко й жадібно, демонструючи явний природний талант. Він із легкістю знаходив багаті золоті жили там, де всі інші досвідчені геологи бачили лише марну порожню породу. Бачачи такі здібності, я з радістю оплачував його подальше навчання в престижному профільному інституті.
Як рідний батько, я щиро тішився кожному новому успіхові студента й дуже ним пишався. І ось тепер цей сформований молодий фахівець цілком офіційно й за добрі гроші викуповує в мене весь бізнес. Це здавалося мені абсолютно правильним, чесним і логічним завершенням мого довгого трудового шляху.
Усі юридичні папери ми заздалегідь підготували через досвідченого нотаріуса в цілковитій відповідності до чинного закону. То чому ж тоді мій розумний Грім буквально божеволіє від жаху, що насувається. Я знову тривожно скосив очі в салонне дзеркало на застиглого в нерухомості величезного полярного вовка.
Лише широкі чорні ніздрі звіра ритмічно роздувалися, постійно втягуючи холодне повітря. Гострий хижий нюх безпомилково читав ті невловні запахи небезпеки, яких я зовсім не міг відчути. Може, моя угода й справді приховує в собі якийсь страшний підступ, хоча, найімовірніше, це просто дурні старечі страхи.
Засніжена дорога пішла під сильний ухил, ведучи нас із високих гір униз у долину. Дикий глухий Ліс поступово відступав, поступаючись місцем першим непевним ознакам наближення цивілізації. Уздовж узбіччя замиготіли похилені стовпи лінії електропередач і замерзлі брудні калюжі з плямами мастила.
Миколай коротко кивнув уперед і вказав на стару придорожню закусочну з гарною назвою Привал Мандрівника. То була ветха дерев’яна будівля, з усіх боків щільно оточена брудними сніговими заметами. Із цегляної труби мирно вився сизий димок, а на широкому узбіччі відпочивала пара транзитних фур.
Стомлені далекобійники звично грілися всередині за гарячим чаєм і міцними напоями. Пригальмуй просто тут на кілька хвилин, попросив я свого невдоволеного водія. Денис попереджав, що саме тут спеціальний кур’єр має передати мені фінальні версії документів для попереднього ознайомлення.
Мій партнер дуже просив, щоб я уважно прочитав усі чернетки контрактів заздалегідь. Миколай суворо насупив брови, помітивши, що ця засніжена глушина — вкрай дивне місце для передачі важливих ділових паперів. Але кур’єр якраз їде до нас із мегаполіса, тож йому просто виявилося по дорозі заскочити до закусочної.
Денис запевняв, що так усім буде значно зручніше й швидше. Наша пом’ята машина плавно звернула на розчищений трактором майданчик і з хрустом загальмувала. І саме в цю секунду Грім знову загрозливо загарчав тим самим крижаним звуком, від якого по спині побігли мурашки.
То був низький утробний рокіт, дивовижно схожий на звук далекого гірського каменепаду. Жорстка шерсть на могутньому загривку хижака знову загрозливо піднялася дибки. Я подивився у вікно й побачив, що осторонь від великих вантажівок припаркована дорога чорна іномарка з тонованим склом.
Двигун автомобіля тихо працював, а з вихлопної труби валував густий білий пар. Поруч із розкішною машиною нервово переминався з ноги на ногу зовсім молодий хлопець, який працював кур’єром. Він виглядав у цій глушині так само дивно й недоречно, як тропічна пальма в сніговій тундрі.
Юнак був одягнений у тонку шкіряну куртку, вузькі стильні штани й модні туфлі, вже наскрізь промоклі в брудній сніговій каші. Він помітно тремтів від пронизливого холоду, ховаючи змерзлі руки в неглибокі кишені, і полохливо озирався довкола. Бліде обличчя й бігаючі очі видавали в ньому людину, яка мріє якнайшвидше закінчити роботу й негайно поїхати…
