Сказавши це, він із безмежною ніжністю подивився на Жанну. Її серце на мить зупинилося від напливу почуттів.
«То я з радістю заплачу цю високу ціну», — закінчив свою думку Касим. Почувши це рішення, Невін у люті схопилася зі свого місця. «Касиме, негайно подумай про наслідки!» — закричала вона.
«Я і так думав усе своє свідоме життя, — спокійно відповів він. — А тепер я, нарешті, відчуваю». Він владно підняв руку, зупиняючи адвоката, який спробував був втрутитися. «Я офіційно відмовляюся від усього, що силоміць тримає мене в цьому холодному домі».
Почувши ці слова, Жанна від хвилювання ледь дихала. «Касим…» — тільки й змогла прошепотіти вона. Він глянув на неї тепло й дуже м’яко.
«Я обираю тільки тебе і роблю це не тому, що ти якась ідеальна. А тому, що тільки поруч із тобою я можу бути по-справжньому живим і справжнім. А поруч із ними я завжди був лише блідою тінню самого себе», — зізнався наречений.
Адвокат шоковано завмер, бо не очікував такого повороту подій. Невін сильно зблідла, усвідомивши, що остаточно програла. «Ти ще дуже пошкодуєш про це», — зі злобою прошепотіла мати.
«Я пошкодую лише про те, що надто довго боявся жити своїм власним життям», — з гідністю відповів він. Після цього Касим повернувся до Жанни й міцно взяв її за руку. «Ходімо звідси», — тихо сказав він своїй нареченій.
Вони разом вийшли з цього похмурого дому вдвох. Усе сталося так швидко, що Жанна майже не розуміла, що саме зараз відбувається. Вони мовчки дійшли до високих кованих воріт, і коли Касим відчинив хвіртку, дівчина не витримала.
«Касиме, скажи мені чесно, ти цілком упевнений у своєму рішенні? Це… це ж справді все: усе твоє минуле життя, усі твої амбітні плани й твоє майбутнє. Ти в одну мить перекреслив усе, що в тебе було».
Він повільно обернувся до неї й дбайливо взяв її обличчя у свої теплі долоні. «Зрозумій, кохана, все, що в мене було, насправді ніколи не було моїм. Це були лише чужі плани й чужі, нав’язані мені бажання».
«А те, чого по-справжньому хочу саме я, — це просто бути завжди поруч із тобою», — зізнався він. Від цих щирих слів у неї перехопило подих. Коли вони вийшли на широку вулицю, він раптом зупинився.
«Знаєш, — сказав він із легкою, трохи нервовою усмішкою, — я ж справді думав, що втрачу абсолютно все. А тепер… — він із полегшенням видихнув. — Тепер я вперше в житті відчуваю, що в мене справді щось є». «І що ж це?» — зі сльозами щастя на очах прошепотіла вона.
Він ніжно нахилився до неї. І дуже тихо, з трепетом торкнувся губами її чола. «Це справжня свобода і… ти».
Жанна щасливо заплющила очі, насолоджуючись цією миттю. І вперше за багато років вона відчула, що її ніхто не використовує, не оцінює упереджено й не намагається переробити під свої егоїстичні стандарти. Вона була по-справжньому кохана й потрібна саме такою, якою є насправді.
