Приблизно о восьмій годині вечора Волков випадково побачив директора Громова й завгоспа Савельєва біля непримітного чорного входу до школи. Двоє чоловіків квапливо вивантажували з автомобіля, що під’їхав, якісь великі картонні коробки. Цей загадковий вантаж був явно дуже важким, судячи з того величезного зусилля, з яким чоловіки несли його вдвох.
Тактовний Волков не став підходити й ставити зайвих запитань, вирішивши, що це зовсім не його справа. Зрештою, законний директор мав повне право розпоряджатися будь-яким шкільним майном у будь-який час. Літній сторож просто розвернувся й спокійно повернувся до своєї тісної комірчини, щоб далі пити гарячий чай.
Приблизно о дев’ятій годині вечора Волков здійснював свій черговий плановий обхід території та будівель. Він помітив, що яскраве світло у вікнах актової зали все ще горить. У цей самий час із глибокого шкільного підвалу до нього долинали якісь дивні глухі звуки.
Було цілком очевидно, що хтось активно працює в старій котельні. Сторож логічно подумав, що це просто господарський завгосп Савельєв вирішив позапланово перевірити технічне обладнання. Нарешті о пів на десяту вечора світло у вікнах актової зали повністю згасло.
Волков із полегшенням вирішив, що підлітки, які затрималися, нарешті закінчили свої справи й пішли додому. Він фізично не бачив, як саме вони виходили надвір, але в цьому не було абсолютно нічого дивного. У цієї великої шкільної будівлі було одразу кілька зручних виходів із різних боків.
Раннього ранку 24 травня в місті почалася справжня, неконтрольована тривога. Прокинувшись, батьки з жахом не виявили своїх доросліших дітей у домашніх ліжках. Гарячкові ранкові дзвінки родин одна одній швидко показали неймовірно лячну й масштабну картину того, що сталося.
Як з’ясувалося, додому не повернулися абсолютно всі 24 підлітки з випускного класу. У своїх поштових скриньках приголомшені батьки знайшли цілком однакові й дивні прощальні записки. Усі ці послання були квапливо написані від руки на вирваних аркушах зі звичайних шкільних зошитів.
Текст цих листів був моторошно коротким: «Ми їдемо до столиці». Автори послань наївно стверджували, що в столиці зараз значно більше перспектив і життєвих можливостей. Наприкінці була жорстка приписка: «Не шукайте, ми вже дорослі й самі вирішуємо свою долю».
Візуально почерк у цих дивних записках помітно відрізнявся між собою. Усе виглядало саме так, ніби кожна окрема дитина добровільно написала своє особисте послання родині. Батьки перебували в стані найглибшого шоку, але далеко не всі з них одразу побігли із заявами до міської міліції.
Річ у тім, що в тяжкому 1992 році багато зневірених молодих людей справді масово їхали підкорювати столицю. Вони відчайдушно шукали там будь-яку роботу й намагалися хоч якось почати нове, ситніше життя. Учителька Анна Корнєва з жахом дізналася про це масове зникнення лише ближче до обіду.
Вона кинула всі свої справи й негайно поїхала до будівлі рідної школи. Директор Громов у цей момент перебував на робочому місці, у своєму особистому кабінеті. Керівник виглядав гранично розгубленим і щиро запевняв, що сам абсолютно не розуміє, що могло статися з цілим класом.
Схвильована Корнєва категорично наполягала на негайному й офіційному зверненні до органів міліції. Трохи повагавшись, Громов усе ж погодився з доводами своєї підлеглої. Уже пізно ввечері того ж дня було офіційно порушено безпрецедентну кримінальну справу про масове зникнення неповнолітніх.
Прибулі оперативники насамперед докладно допитали нічного сторожа Волкова. Літній чоловік чесно розповів, що справді бачив галасливих дітей у школі до доволі пізнього вечора. За його словами, вони довго й старанно репетирували свою програму в актовій залі.
Потім світло у вікнах згасло, і сторож логічно вирішив, що всі підлітки благополучно розійшлися по домівках. Директор Громов на допиті спокійно підтвердив, що напередодні в школі справді відбувалася довга генеральна репетиція. Однак він категорично заявив, що особисто не бачив нікого з цих дітей у вечірній час.
Згідно з його первинними показаннями, він завершив свої робочі справи й поїхав додому близько шостої години вечора. Шкільний завгосп Савельєв давав слідчим дуже схожі й гладкі показання. Чоловік упевнено стверджував, що остаточно залишив територію школи рівно о пів на сьому.
Він клявся, що не помітив абсолютно жодних підозрілих чи незвичних подій перед своїм відходом. Однак серйозна суперечність у словах керівництва школи виявилася слідством майже одразу. Пильний сторож Волков чітко бачив директора й завгоспа біля будівлі школи рівно о восьмій годині вечора.
За словами свідка, вони вдвох фізично вивантажували якісь важкі коробки з автомобіля, що під’їхав. Через цю розбіжність Громова терміново викликали на повторний, жорсткіший допит до слідчого. Зрозумівши, що відпиратися безглуздо, директор був змушений змінити свої первинні показання.
Він неохоче зізнався, що справді ненадовго повертався до школи того фатального вечора. Громов незграбно пояснив, що просто привозив важливі канцелярські товари для потреб навчального закладу. Він запевняв, що випадково забув згадати цей незначний факт у першій розмові, бо просто не надав йому належного значення.
Після цього завгосп Савельєв також був змушений оперативно скоригувати свої попередні слова. Він спокійно підтвердив, що справді фізично допомагав своєму директорові з важким розвантаженням коробок. За його новою версією, вони повністю закінчили роботу близько пів на дев’яту й одразу роз’їхалися по домівках.
Тим часом посилені наряди міліції ретельно оглянули всю будівлю величезної школи. Жодних видимих слідів боротьби, крові чи будь-якого насильства криміналістами знайдено не було. Приміщення актової зали було абсолютно чистим і ідеально прибраним, ніби там ніхто й не затримувався…
