Прямо біля їхнього прилавка м’яко загальмував білий службовий мікроавтобус, а за ним ще один. Слідом безшумно підкотила патрульна машина без увімкнених сирен. Серце літньої жінки шалено забилося десь у горлі. Вона скомандувала сиротам стояти на місці і триматися якомога ближче до неї.
Хлопчаки миттєво збилися в купу, немов уже передчували цю біду. З білих машин висипали серйозні люди у формених жилетках із папками та планшетами. Позаду ліниво маячив нудьгуючий співробітник поліції. І немов підтверджуючи її найгірші побоювання, з-за рогу із самовдоволеною усмішкою виринув Рогов.
Дама з планшетом сухо відчеканила, що вони прибули за заявою про безпритульних і можливі санітарні ризики. Вона додала страшне слово про можливу експлуатацію дитячої праці. Торговка густо почервоніла від обурення, заявивши, що всього лише нагодувала голодних. Суворий чиновник монотонним голосом відповів, що вони просто зобов’язані перевірити умови життя цих дітей.
Мнучи край засмальцьованого фартуха, Зінаїда Петрівна чесно зізналася, що пустила їх переночувати, рятуючи від вулиці. Інспекторка перевела погляд на перелякану трійцю, і в її голосі з’явилися м’якші нотки. Вона ввічливо запитала імена хлопчиків. Матвій спробував відповісти, але недовірливий Денис випередив брата, швидко перерахувавши всі імена.
Дама внесла дані в планшет і поцікавилася наявністю родичів, які шукають хлопців. У голові торговки пронеслася панічна думка: будь-яка відповідь загрожує вилученням дітей. Вона щиро відповіла, що нічого не знає про їхню рідню, згадавши лише про те, що хтось упізнав їхні специфічні символи. Чиновник із папкою моментально нахмурив брови, вимагаючи уточнень.
Середній брат рефлекторно прикрив свої груди рукою, захищаючи кулон. Інспекторка ласкаво попросила його не боятися, запевняючи у своїх благих намірах щодо надання допомоги. Але ці чергові фрази анітрохи не заспокоїли вуличну торговку. Вона прекрасно знала, що ці люди прийшли забрати і розлучити сиріт за своїми суворими протоколами.
Втрачаючи контроль над емоціями, Зінаїда Петрівна майже вигукнула благання не розділяти братів. Дама з планшетом подивилася на неї зі співчуттям, пояснивши, що не вона вирішує ці питання. Від цих слів Денис впав у справжню лють, стиснувши кулаки і вимагаючи залишити їх у спокої. Матвій у жаху притиснувся до Гліба, який заворожено дивився на поліцейську машину.
Серце Петрівни буквально розривалося на шматки від безсилля. Відчайдушно жестикулюючи, вона благала інспекторів подивитися на її чистий намет і зрозуміти, що вона не використовує дітей. Байдужий правоохоронець лише ліниво порадив громадянці не ускладнювати ситуацію. І тут чиновник із папкою пред’явив свій головний козир.
Він дістав роздрукований аркуш, у кутку якого красувалися ті самі три зірки. Дама з планшетом миттєво споважніла, заявивши, що ці сироти значаться зниклими вже багато років. Вона категорично оголосила про необхідність забрати їх під державний захист для встановлення осіб. Від слова «зниклі» у літньої жінки підкосилися ноги.
Мерзотник Рогов сяяв від щастя, немов зірвав куш у лотереї. Зінаїда Петрівна пронизала його поглядом німої люті, прошипівши, що це він викликав облаву. Вимагач лише знизав плечима, нахабно прикриваючись турботою про благо неповнолітніх. Інспектори впевнено, але без застосування грубої сили рушили до наляканих хлопчаків.
Хлопці позадкували, щосили притискаючись до Петрівни. Матвій тремтячим голосом запитав, невже вона їх ось так просто кине. Усередині старенької немов лопнула струна, і вона, ковтаючи сльози, пообіцяла, що ніколи їх не залишить. Інспекторка сухо повідомила, що торговка може проїхати з ними у відділ, але перешкодити вилученню не має права.
Жінка судомно закивала, готова їхати з ними куди завгодно. У цю секунду Денис обернувся на скромний намет, немов намагаючись запам’ятати його назавжди. Гліб мертвою хваткою вчепився в кулон, а Матвій дивився на Петрівну як на своє єдине спасіння. Усю трійцю завантажили в казенний мікроавтобус.
Зінаїда Петрівна, тремтяча і в забрудненому фартуху, залізла слідом за ними. Коли двері зачинилися і машина смикнулася з місця, вона побачила через вікно задоволену фізіономію Рогова. І в цей момент до неї прийшло страшне усвідомлення того, що відбувається. Це була не допомога, а хитрий хід: хтось запустив великий механізм, і діти більше їй не належали.
В одну мить літня жінка позбулася того, що тільки почала оберігати. Міська вулиця повернулася до свого звичного шуму, ніби нічого страшного не сталося. Саме ця байдужість ранила найболючіше: ті самі гудки, те саме палюче сонце. Тільки під навісом Зінаїди Петрівни оселилася дзвінка порожнеча з погашеною каструлею і холодними сковорідками…
