І все ж він цілком безкорисливо витрачав свій особистий час і задіював особисті зв’язки, щоб допомогти чужій біді. «Чому ви все це робите для мене, адже ви мене зовсім не знаєте і нічим мені не зобов’язані?» — тихо й проникливо спитала вона. Андрій збентежено відвів погляд, і його рука машинально, з ніжністю потягнулася до рамки з фотографією на робочому столі.
«Знаєте, рівно три роки тому я назавжди втратив свою кохану дружину після її дуже довгої й тяжкої хвороби», — почав він свою сумну розповідь. «Я днями й ночами сидів поруч із нею, міцно тримав її за ослаблу руку і безпорадно дивився, як вона повільно згасає в мене на очах. Найстрашнішим і найруйнівнішим у ті чорні дні було саме це всепоглинальне відчуття абсолютної, безнадійної безпорадності».
«Після її трагічної смерті я дав собі тверде, непорушне чоловіче слово завжди й у всьому допомагати людям у біді, якщо це в моїх силах. Це зовсім не якась дешева, показна благодійність чи модний альтруїзм заради красивого, благородного жесту», — додав він, дивлячись на фото. «Це мій особистий, вистражданий спосіб знову відчувати себе по-справжньому живою людиною після тієї страшної, непоправної втрати».
«То ви приймете мою щиру допомогу в цій непростій і небезпечній справі?» — він знову подивився їй просто в очі, чекаючи відповіді. «Так, прийму з величезною, невимовною вдячністю», — твердо й без довгих роздумів відповіла зворушена до глибини душі Лена. Того прохолодного вечора вона повернулася додому в дуже дивному, суперечливому й подвійно напруженому емоційному стані, якого давно не відчувала.
З одного боку, її, як і раніше, безжально гризла пекуча злість на підлого Олега і гостре бажання помститися йому за розтоптані роки. Але з другого боку, ця глибока, відверта розмова з Андрієм залишила в її зраненій душі дуже тепле, світле почуття надії. Уже дуже давно ніхто з чоловіків не дивився на неї з такою непідробною, щирою повагою і затаєною ніжністю.
Вона зайшла до спальні ненависного чоловіка, який, як завжди, вальяжно лежав і тупо дивився чергове крикливе ток-шоу по телевізору. «Елю, мені сьогодні надвечір щось стало набагато гірше, нестерпно сильно болить спина, зроби мені масаж», — вередливо й владно зажадав він. Лена мовчки й із крижаним спокоєм подивилася на цю жалюгідну людину, якій вона з дурості віддала шість найкращих років свого життя.
Вона побачила в ньому лише цинічного, розважливого брехуна, нахабного маніпулятора й безжального, самозакоханого егоїста, нездатного на кохання. «Добре, зараз зроблю», — відповіла вона абсолютно рівним, безживним голосом, щоб не спровокувати передчасний скандал. Її руки машинально й механічно розминали його спину, виразно відчуваючи під пальцями сильні, абсолютно здорові м’язи нахабного симулянта.
«Ти сьогодні якась надто дивна й відсторонена, щось сталося на твоїй обожнюваній роботі?» — підозріло спитав Олег, відчувши її крижану холодність. «Нічого особливого не сталося, просто я дуже сильно втомилася на чергуванні», — різко відрубала втомлена грати свою роль дружина. Він презирливо й голосно фиркнув, навіть не зволивши повернути свою голову в її бік, продовжуючи дивитися в екран.
«А я ось, прикутий до цього клятого ліжка, по-твоєму, не втомлююся цілими днями лежати як непотрібний, гниючий овоч?» — лицемірно обурився він. «Хоч би раз щиро, по-людськи пожаліла мене, а не постійно нила про свою вічну, вигадану втому!» — продовжив він свої несправедливі нападки. «Пробач мені», — це коротке, брехливе слово далося їй із неймовірною фізичною мукою, боляче дряпаючи горло, мов грубий наждак.
Але вона змусила себе його вимовити, бо їй критично важливо було дограти цю принизливу роль до самого переможного кінця. А невтомна й діяльна Тамара Василівна тим часом зовсім не сиділа склавши руки в пасивному очікуванні розв’язки. Наступного дня вона терміново зателефонувала Лені з новими, просто приголомшливими й дуже важливими для слідства новинами.
«Дитино, я по своїх старих каналах з’ясувала дещо неймовірно цікаве про ту саму таємничу Зайку твого благовірного», — почала заінтригована сусідка. «Що саме вам вдалося дізнатися?» — серце Лени миттю забилося швидше в радісному передчутті довгожданої розгадки цієї таємниці. «Мій колишній колега неофіційно пробив номер другого телефона, на який твій чоловічок постійно й подовгу дзвонив ночами».
«Цей секретний номер, як виявилося, офіційно зареєстрований на якусь Крістіну Олегівну Маркову двадцяти п’яти років від роду. І найцікавіше в цій справі: ця юна, хватка особа працює старшою адміністраторкою в тій самій сумнівній клініці «Меделіт». «Адміністраторкою в тій клініці?» — Лена в глибокому шоці опустилася на найближчий стілець, відчуваючи, як від хвилювання слабшають ноги.
«Саме так, дитино, і за деякими вельми достовірними даними, вона є цивільною дружиною Пашкова, власника цієї самої кримінальної клініки». Усі розрізнені шматочки цієї божевільної головоломки остаточно й безповоротно склалися в страшну, але цілком логічну картину змови. Олег і ця хитра Крістіна разом, за спиною в усіх, організували всю цю грандіозну злочинну схему особистого збагачення…
