У цей самий час, у темній і запиленій шахті заблокованого службового ліфта, озброєний до зубів Данило Мороз безшумно спускався вниз сталевими тросами, немов гігантський павук. Він м’яко приземлився на металевий дах зупиненої кабіни, спритно розкрив аварійний люк і граційно сплигнув усередину. Металеві двері службового входу на поверх із тихим шипінням плавно роз’їхалися в боки. Данило впевнено ступив уперед, виходячи з тіні в освітлений коридор. Зараз він зовсім не намагався бути прихованим чи непомітним для ворогів, увірвавшись до зали як справжній, первісний кошмар, що раптово ожив наяву.
Щойно він переступив поріг головного приміщення, весела музика з динаміків раптом змовкла. Гучний сміх гостей обірвався на півслові, наче за помахом невидимої диригентської палички. Микита різко обернувся на звук кроків, і кришталевий келих із недопитим вином так і завмер у його руці на півдорозі до прочиненого рота. У цю мить зрадник виглядав так, ніби на власні очі щойно побачив мстивого привида, що повстав із пекла. «Данило… але як?» — збілілими губами прошепотів він.
«Ану-но негайно прибирай свій зад із мого особистого крісла, Микито», — абсолютно спокійно сказав Данило. Його глибокий голос звучав оманливо тихо, але в ньому таїлася неймовірна, паралізуюча й смертоносна загроза. У залі миттєво спалахнула дика паніка, і численні охоронці рефлекторно потяглися руками до кобур зі зброєю, але тренований Данило виявився в рази швидшим за них усіх. Він спеціально стріляв не на ураження в голову, холоднокровно стріляючи виключно по кінцівках, щоб швидко знешкодити противників. Пролунали три сухі, оглушливі хлопки, і троє найспритніших охоронців із криками болю повалилися на мармурову підлогу, судомно хапаючись за свої прострелені руки й пробиті коліна.
Величезна зала в жаху завмерла, боячись поворухнутися. Тепер Данило гордо стояв цілком сам у самому центрі цього розкішного приміщення. Чорний ствол його димлячого пістолета був чітко спрямований просто в груди тремтячого Микити. «Цього просто не може бути, ти ж стовідсотково мертвий!» — в істериці заверещав Микита, в жаху відступаючи назад від наставленого на нього ствола. «Я ж сам особисто читав докладний поліцейський звіт про твою смерть, я на власні очі бачив фотографії твого закривавленого тіла!»
«Ідіот, ти бачив лише те, що так сильно й сліпо хотів побачити», — презирливо кинув Данило, роблячи повільний, загрозливий крок ближче до своєї жертви. «А тепер чесно скажи мені, мій колишній названий брате, воно хоча б того вартувало врешті-решт, усі ці брудні гроші й ця примарна влада?» «Та зрозумій же ти, справа була взагалі не в проклятих грошах!» — раптом, зірвавшись на вереск, загорлав Микита, і його обличчя потворно спотворилося від багаторічної накопиченої образи. «Справа завжди була лише в елементарній повазі, якої я так і не отримав від тебе, бо ти все життя поводився зі мною як із тупою, нетямущою дитиною, як із дешевим хлопчиком на побігеньках для дрібних доручень. А ж це саме я роками укладав найвигідніші тіньові угоди в місті, це саме я всіма силами тримав цей синдикат, що тріщав по швах, докупи, поки ти захоплено грався в легального, білого бізнесмена в костюмі».
«І на подяку за все це ти просто взяв і дешево продав нас усіх із потрохами цим зальотним одеським гастролерам», — бридко парирував Данило, не опускаючи зброї. «Одеським бандитам?» — Микита раптом розреготався диким, абсолютно маніакальним сміхом божевільного. «Ти що, справді весь цей час наївно думав, що за всім цим лайном стояв цей тупий Вадим?» «Знаєш, особисто я взагалі ніколи не думав, що ти взагалі здатен самостійно думати, моя дурна маріонетко, бо я від самого початку уклав свою таємну угоду з людиною, яка була значно ближче до нашого рідного дому». Після цих страшних слів божевільні очі Микити нервово метнулися кудись убік.
Альона, яка весь цей час напружено спостерігала за тим, що відбувалося, із густої тіні безпечного кухонного дверного прорізу, миттєво простежила за напрямком його панічного погляду. Виявилося, що зрадник зараз із надією дивився просто на блідніючого Богдана Руденка. Сам же огрядний Руденко в цю мить вкрай повільно й непомітно тягнувся своєю пухкою, спітнілою рукою до внутрішньої потайної кишені свого широкого піджака. І чуття підказувало дівчині, що він тягнувся туди зовсім не по свою улюблену кубинську сигару. «Даню, бережися, він ліворуч від тебе!» — щосили закричала Альона, вискакуючи з укриття.
Вона машинально схопила зі столу перше, що потрапило під руку — величезне, неймовірно важке срібне блюдо для фруктів, — і з силою жбурнула його в товстуна, мов олімпійський диск. Звісно, це була далеко не швидкісна свинцева куля, але імпровізований снаряд спрацював напрочуд ефективно. Важкий металевий піднос із хрускотом врізався Руденкові просто в його спітніле обличчя рівно в ту саму критичну мить, коли той нарешті витяг із кишені свій прихований короткоствольний револьвер. Через сильний удар гримнувший постріл зрадника пішов далеко вбік, лише з гучним дзвоном розбивши дорогу антикварну вазу на консолі. Данило продемонстрував дива реакції: він блискавично розвернувся на місці й зробив лише один, але хірургічно точний постріл у відповідь.
Важкий Руденко, мов підкошений, із глухим стуком повалився мертвий на мармурову підлогу. Однак хитрий Микита миттєво скористався цією секундною відволікальною маневрою і, як пацюк, кинувся по підлозі до пістолета, який раніше випустив один із поранених охоронців. Данило різко обернувся до нього, але через затримку запізнився на якусь фатальну частку секунди, і тріумфуючий Микита вже змахнув підібраним пістолетом, цілячись у груди колишнього боса. Здавалося, що це був кінець, але тут просто на спітнілому чолі Микити раптом з’явилася крихітна, яскрава червона цятка. Це був зовсім не лазерний приціл невидимого снайпера з даху.
Це було лише яскраве відбиття далеких міських вогнів нічного Києва, яке вдало відскочило від граней величезного діамантового намиста, яке завбачлива Альона ще вдень непомітно сунула собі в глибоку кишеню форменого фартуха. Цю дорогоцінну вулику вона розважливо дістала зі зламаного сейфа зрадника. Дівчина високо підняла сяйливе намисто над головою, вдало впіймавши ним яскраве світло від уцілілої кришталевої люстри, і потужним сонячним зайчиком засліпила Микиту на одну критично важливу частку секунди. Микита рефлекторно здригнувся від несподіванки, вільною рукою прикриваючи засліплені очі від нестерпного блиску. І саме цієї єдиної секунди затримки з лишком вистачило досвідченому Данилові…
