«Знову двадцять п’ять! То з’являється, як чорт із табакерки, то зникає. Та йди він до біса, загадковий шпигун знайшовся».
Вона вже зібралася йти геть, коли помітила, як назустріч біжить захеканий офіцер. У руках він стискав зворушливий букетик польових ромашок і радісно махав їй здалеку. Дівчина ображено надула губи:
— До відома: зазвичай дівчата дозволяють собі запізнюватися. А в нас усе шкереберть відбувається, — невдоволено пробурмотіла вона.
Хлопець густо почервонів і заходився гаряче перепрошувати:
— Здрастуй, Олечко. Благаю, пробач, це форс-мажор. Керівництво затримало на нараді. Я ж не міг просто встати й грюкнути дверима. Ця клята служба вічно ставить хрест на моїх особистих планах, — заторохтів він, намагаючись виправдатися.
Побачивши його щирість, жінка пом’якшала:
— Гаразд, куди підемо? Чи, по старій пам’яті, постоїмо біля сходів?
Ігор знову залився рум’янцем, мов завинилий школяр:
— Пропоную пройтися алеями парку, погода сьогодні просто чудова. Зізнаюся чесно: до зарплати ще цілий тиждень, а в мене в кишенях вітер гуляє. Запросити тебе до шикарного ресторану поки що не по кишені. Сама знаєш, які оклади в органах. Але я гарантую чудове морозиво й приємну розмову.
Оля анітрохи не засмутилася; навпаки, її підкупила ця обеззброююча чесність. Їй зовсім не хотілося сидіти в задушливому закладі, а неспішна прогулянка на свіжому повітрі була дуже корисною. Вони повільно йшли затіненими стежками, насолоджуючись спілкуванням.
Дівчина поцікавилася:
— Розкажи хоч щось про своє минуле, а то ти поводишся як секретний агент. Я ж про тебе абсолютно нічого не знаю.
Ігор тяжко зітхнув:
— Та хвалитися особливо нічим. Був у шлюбі, тепер розлучений. Моя Лариса проміняла мене на заможного комерсанта, наставила роги.
— Перший час думав, що збожеволію, — зізнався він. — Настільки паскудно було на душі, хоч у петлю лізь. Тому й зголосився добровольцем на цю ризиковану операцію — втрачати ж особливо нічого. Я дружину дуже цінував, пилинки з неї здував, повір. Але що я міг їй запропонувати? Малосімейку на околиці й жалюгідні копійки до авансу? А їй подавай закордонні пляжі, шопінг у Європі й дорогі діаманти.
— Вона постійно капала мені на мізки, щоб я почав брати хабарі або пішов у комерцію, — продовжував офіцер. — Але я так і не зміг донести до неї, що це суперечить моїй натурі. Я щиро відданий своїй справі, хай вона складна й ризикована, і не планую звільнятися. От тільки з сімейним затишком це не в’яжеться. Яка нормальна дружина терпітиме вічні нічні чергування й тривожні виклики?
Оля задумливо похитала головою:
— Не погоджуся. Я впевнена, що справжнє кохання здатне подолати будь-які бар’єри. Я теж до нестями кохала свого нареченого, і це було взаємно. Він заради наших стосунків пішов на конфлікт із впливовою ріднею, позбувся спадку. І ми були неймовірно щасливі всупереч усьому. Ми планували розписатися… — голос дівчини здригнувся, і вона замовкла.
Ігор обережно запитав:
— Що ж сталося потім? Він знайшов іншу й пішов? З якої причини ти зараз виховуєш дитину сама?
Оля важко опустилася на найближчу лавку, набрала в груди побільше повітря й насилу вичавила:
— Ні, Ігорю… його більше немає. Він розбився в автокатастрофі. Я б життя своє віддала, аби тільки повернути той час.
— Мій Діма був ідеальним, — по її щоках покотилися сльози. — Лише після трагедії я зрозуміла, що чекаю дитину. Пішла до його родичів, сподівалася на підтримку… Але мене змішали з брудом і викинули за двері. Отака в мене чорна смуга. Як виживати далі — гадки не маю, поки мию підлоги, а що буде потім…
Поліцейський був щиро вражений почутим:
