— спитала циганка. — Я тобі не ворожитиму. Невдячна це тепер справа. Попередити тебе хочу. В обмані ти живеш, дивишся й нічого не бачиш, слухаєш, але нічого не чуєш. А тепер іди, мила, і добре подумай над моїми словами.
Так само швидко, як дівчина наздогнала Наталю, вона пішла геть. Наталя, спантеличена, постояла кілька секунд на одному місці, а потім струснула головою, ніби проганяючи марення, і поспішила додому. Коли вона увійшла до передпокою, почула приглушені голоси свекрухи й чоловіка.
— Я вдома! — весело вигукнула вона й швидко пройшла до вітальні. Вона не надала значення тому, коли побачила, як Едик швидко поправляє килим.
— Ось кут загорнувся, коли ми з мамою стіл пересували, — чомусь почав виправдовуватися він.
На столі вже стояли прибори й букет її улюблених квітів. Інга Вікторівна встала, щоб обійняти невістку.
— Вітаю, — щиро сказала вона. — Я пишаюся твоїм вибором. Ти нагадала мені мою молодість, як я без жодної допомоги дерлася вгору, бажаючи, щоб твій шлях був легшим.
За хвилину привезли замовлення. Едик швидко сервірував стіл, і всі взялися до святкової вечері. Наталя погасила верхнє світло й увімкнула камін. Вогники заграли по імітації полін, і навіть здалося, що кімнату наповнив аромат палаючого дерева.
— Як же добре вдома, — сказала Наталя, — особливо коли ми збираємося ось так спонтанно, без особливого приводу.
Легке вино запаморочило голову й розливало по тілу приємну млость.
— Мабуть, ми ще зможемо бути щасливими, — сказала вона, відчуваючи підтримку й турботу людей, які її люблять.
Наступного дня, проходячи через сквер, Наталя неусвідомлено шукала очима циганок, хоч і не надала словам незнайомої дівчини особливого значення. Але назустріч траплялися лише перехожі, які, найімовірніше, як і вона, поспішали до своїх офісів. Не було жінок у квітчастих спідницях і ввечері.
«Ну от, причепилися думки, не відженеш, — розсердилася на себе Наталя. — Зустріла циганок і напридумувала собі всякого. Подумаєш! Заговорила зі мною дівчина, може, думала, що я попрошу поворожити. А потім вона зажадала б грошей за послугу».
Але вмовляння не діяли. У голові знову зазвучали слова: «В обмані живеш, дивишся й не бачиш, слухаєш, але не чуєш». Від цих думок Наталі стало якось не по собі. Вона почала прокручувати в пам’яті події останніх років. Хто ж і в чому міг її обдурити? Відповіді на це запитання не знаходилося.
Час минав, зима плавно перекотилася в ранню весну. Колись ошатний білосніжний сквер із зимовими прикрасами збляк, ніби хтось стер усі яскраві барви. Оголені дерева стояли похмурі й сірі, рівномірно похитуючись під поривами вітру. Чорні мокрі ворони походжали брудно-бурими тротуарами в пошуках поживи. На людей вони не звертали уваги, втім, як і перехожі не помічали їх. Стояли останні хмурі дні перед тим, як весна без сорому заявить про своє повноправне панування, швидко розтопить рештки снігу, очистить небо від хмар і наповнить повітря ароматом свіжості й радості.
Виходячи з офісу, Наталя раптом відчула якесь хвилювання, але його причини зрозуміти не могла. Ніби звичайний будній день, жодних свят, жодних особливих дат, а її серце билося трохи гучніше й трохи швидше, ніж зазвичай. Груди розпирало від передчуття чогось нового й невідомого.
Вона вже пройшла вхід до скверу, пройшла повз двірників, які вантажили на тачку сміття, що накопичилося за зиму, і опинилася біля майданчика, де колись стояла ошатна ялинка з крижаними фігурами. Трохи віддалік вона побачила кількох жінок, які голосно розмовляли, підкріплюючи кожне слово жестами. Мимоволі вона почала розглядати компанію, шукаючи очима молоду циганку. За хвилину Наталя помітила, як від гурту відійшла та сама дівчина й рушила навперейми їй. Вона спершу сповільнила ходу, а потім зупинилася в очікуванні.
— Ну що, мила, так і живеш із заплющеними очима? — спитала циганка. — А я ж тобі казала, що тебе обманюють. Та не в дрібниці, а в головному — твоє життя приховують. Гаразд, допоможу тобі. Дуже вже ти мені в душу запала.
Дівчина взяла Наталю за руку. Долоня циганки була дуже теплою….
