— Бачу, що серце твоє плаче, хоч ти й намагаєшся забути горе. Тільки, знаєш, не було в твоєму житті горя, а була жорстока брехня, в яку ти повірила. Усе в тебе є — і дім повна чаша, і чоловік, який з тебе пилинки здуває, і робота тобі в радість. Тільки серце твоє неспокійне, і якщо ти зараз очей не розплющиш і до правди не докопаєшся, то з кожним роком тільки гірше буде: спалять тебе передчуття й невідомість.
Наталя дивилася на циганку й не могла вимовити ні слова. Вона вже шкодувала, що зупинилася. «Ну от, зараз лякати почне, а потім скаже, що треба заплатити за зняття якогось прокляття. Знаємо ми такі випадки», — подумала вона, але чомусь не зробила й кроку. А дівчина, повернувши її долоню до ліхтаря, продовжила:
— Удома на тебе підказка чекає. Як знайдеш її, так усе на свої місця й стане. Завтра, щойно чоловік поїде на переговори, беріться за прибирання вдома. Вимий кожен куточок. Тільки придивляйся до всього уважніше. Ну все, я тобі сказала навіть більше, ніж ти зі своїм невір’ям заслуговуєш.
Так само швидко, як і минулого разу, циганка пішла до жінок, які чекали на неї й щось невдоволено їй вигукували. На півдорозі вона озирнулася, усміхнулася, ніби Наталя була її близькою подругою, і голосно сказала:
— А доньку ж милою назви. Це моє ім’я. Я його дарую їй на щастя!
Наталя йшла додому, намагаючись зрозуміти слова циганки. Звідки вона могла знати, що Едик завтра їде на переговори? Може, просто вгадала? А якій доньці треба дати це циганське ім’я? Може, я вагітна, а ще не знаю про це? А може…
Серце її завмерло. Вона згадала свою трагедію. Точніше, спогади нікуди не зникали. Просто зараз той страшний день постав перед Наталею особливо яскраво, і вона почала знаходити в поведінці свекрухи й чоловіка багато дивного. Вона вирішила нічого не казати Едикові, а поступово розібратися з усім, що сталося.
Почувши клацання замка, Едуард поспішив у коридор, щоб зустріти дружину. Він радісно усміхнувся, збираючись повідомити їй, що вечеря майже готова, але його погляд наткнувся на незвичний вираз обличчя Наталі.
— Щось сталося? — стривожено спитав він.
Наталі коштувало величезних зусиль узяти себе в руки й усміхнутися.
— Усе гаразд. Просто дуже втомилася. Завтра, мабуть, візьму відгул. Залишуся вдома, — сказала вона.
Едик підтримав дружину:
— Звісно, люба, усі ми після зими здаємо. Знаєш, давай я повернуся з відрядження, і ми махнемо на кілька днів за місто. Знімемо номер у хорошому готелі, де є спа, басейн. Ти, щоб не нудьгувати без мене, пошукай відповідні варіанти.
Уночі Наталя не могла заснути. Вона згадувала, як несподівано Тетяна Василівна повідомила їй про необхідність робити операцію, як наполегливо її підтримали Інга Вікторівна й чоловік, як потім уникали розмов про дитину, посилаючись на те, що їй не можна хвилюватися, як потім розмови про нещастя стали в родині забороненими, ніби й не було нічого. Її запитання «А може, їм є що приховувати?» до ранку перетворилося на впевнену відповідь. Свекруха й Едик не сказали їй усієї правди. І тепер Наталя вирішила за будь-яку ціну все дізнатися.
Уранці вона насилу дочекалася тієї миті, коли чоловік, як завжди, лагідно обійняв її, поцілував і попрощався.
— Ти тут не нудьгуй без мене, я їду лише на пару днів. Якщо хочеш, мама складе тобі компанію.
— Та мені й нудьгувати буде ніколи, я ж тобі казала, що збираюся присвятити сьогоднішній день байдикуванню, а там видно буде.
Щойно за Едиком зачинилися двері, Наталя взялася до прибирання. Вона методично оглядала кожну полицю шаф, кожен куточок шухляд, перебрала всі папки з документами, але нічого незвичного не знайшла. Наталя перевірила кишені всіх костюмів і пальт чоловіка, зазирнула в коробки, де лежали дорогі годинники й прикраси — нічого, що могло б привернути увагу. На кухні вона навіть перевірила банки з крупами — теж порожньо.
Надвечір, коли сили були на межі, вона сіла на диван і гірко розсміялася:
— Ну й дурепа я, повірила якійсь шарлатанці, яка мене налякала. Зате ідеальний порядок навела.
Наталя потягнулася по ноутбук, щоб вибрати відповідний номер у готелі, але шнур випадково зачепив кут килима. Вона встала, щоб звільнити провід, і завмерла, побачивши краєчок щільного конверта. Перед очима постав її перший день роботи на новому місці. Наталя згадала обличчя Едика, коли він поспіхом поправляв килим. Чи не це він там ховав?
Наталя дістала з конверта списані сірі аркуші бланків. Дата, стать, об’єм голови, маса. Оцінка за шкалою Апгар — 6 балів. Вона швидко пробігала рядки зверху вниз і починала читати знову, намагаючись зрозуміти інформацію. Зрештою настала ясність.
— Моя донька народилася життєздатною. Що вони з нею зробили? — з жахом прошепотіла Наталя.
У голові почали виникати уривки спогадів, але в спільну мозаїку вони ніяк не складалися. Першим її поривом було терміново зателефонувати чоловікові. Вона навіть узяла телефон, але щось її зупинило. Поїхати до пологового? Вона відкинула цю ідею. Якщо було скоєно злочин, то краще йти цілком підготовленою. Зрештою Наталя вирішила дочекатися Едуарда, а потім діяти.
— Наталю, я вдома, привіз подарунки! — радісно повідомив Едик, дивуючись, що дружина не вийшла його зустріти.
Він зняв взуття й пройшов до вітальні, де горіло світло. Його погляд упав на конверт, який лежав на столику навпроти дивана. Холодний піт виступив у нього на лобі. «Як я міг забути! — промайнуло в думках Едуарда. — Як я міг залишити конверт під килимом, адже мама казала сховати його так, щоб ніхто не мав доступу. Чому вона тоді не захотіла його знищити?»
