«Я? Я ваша гувернантка», — розгубилася дівчина. «Будь ласка, покажи диплом педагогічного вишу й рекомендаційні листи». Женя опустила очі, не знаючи, як виплутатися з цієї ситуації. Вона зовсім не вміла брехати, а Влад клятвено обіцяв, що запитань до її легенди не виникне.
«Здається мені, що університетів ти не закінчувала. Я вгадала?» — пом’якшила тон Юля. «Ваша правда», — ледь чутно зізналася дівчина. «Ваш чоловік зголосився врятувати мого нареченого від тюрми. Справа дуже серйозна, і тільки Владислав Борисович здатен її владнати». «Оце вже ближче до істини», — гірко всміхнулася жінка.
«Поспішаю тебе засмутити: мій благовірний нікого рятувати не збирається. Зате тебе втягне в кримінал по самі вуха». «З чого ви взяли?» — щиро здивувалася Женя. «Він дав мені чесне чоловіче слово!» «Для таких, як він, чесне слово — порожній звук. Їхній бог — це бакси. Відповідай прямо: я можу розраховувати, що ця розмова залишиться між нами?» — напружено спитала Юля.
«Могила», — пообіцяла Женя, починаючи панікувати. «Учора ввечері я гріла вуха під дверима кабінету. Якщо я правильно зрозуміла, ти маєш злити їм компромат на якогось Романа. Так?» «Так, ці документи стануть квитком на волю для мого Саші», — гаряче підтвердила дівчина.
«Зніми рожеві окуляри», — похитала головою господиня маєтку. «Твій зек так і гнитиме на нарах. У мого чоловіка на тебе інші види. Щойно ти принесеш їм потрібні папери, тебе запакують і відправлять чартером до Туреччини. І повір, не на курортах прохолоджуватися». Женя похитнулася, ніби від фізичного удару.
«Це якась помилка… Навіщо йому це? Він же клявся…» Дівчина урвалася, згадавши попередження про справжню ціну бандитських клятв. «Що плануєш робити?» — з тривогою спитала Юля. «Увімкни мізки. І заради всього святого, не здумай ляпнути Владу, що я тебе попередила. Він мене на порох зітре». «Повік вас не забуду, Юліє Семенівно. Таємниця помре зі мною», — запевнила зблідла Женя.
Решта дня минула як у тумані. Дівчину накрила задушлива хвиля паніки й безвиході. Ілюзії зруйнувалися в одну мить. Хвалений друг Саші виявився гіршим за найлютішого ворога. Відкритого недоброзичливця хоча б бачиш здалеку, а ніж у спину від «брата» завжди стає смертельною несподіванкою.
«Євгеніє, марш до мене в кабінет!» — пролунав із першого поверху гучний голос Влада, що повернувся. Жені хотілося вчепитися нігтями в його брехливі очі. Величезним зусиллям волі вона натягнула на обличчя приязну усмішку й спустилася вниз. «Віктор доповів, що ти готова до відрядження. Час підтискає, дані потрібні ще вчора», — діловито заявив авторитет.
«Я готова виїхати хоч зараз», — бадьоро відрапортувала дівчина. «Тільки в мене є одна делікатна проблема — фінанси співають романси». «Ой, знайшла через що перейматися!» — зареготав бандит. «Звісно, фірма оплачує всі накладні витрати. Завтра вранці вирушаєш». «Ви не зовсім зрозуміли. Мені потрібні серйозні суми», — сталевим голосом промовила Женя.
«І це ще навіщо?» — примружився Влад. «Ви ж розумієте, що Ігор не стане ризикувати своєю головою за спасибі. Така інформація коштує дуже дорого. У нього має бути солідний фінансовий стимул». «Логічно мислиш. Я виділю потрібний бюджет», — неохоче погодився чоловік. Рано-вранці Женя потай обійнялася з Юлею на прощання.
Вона знала напевно, що більше ніколи не переступить поріг цього проклятого дому. «Бережи себе, дитино, і будь розумнішою», — прошепотіла на вухо змучена жінка. «І вам удачі», — щиро відповіла втікачка. Діставшись автостанції, вона впала на жорстку лаву зали очікування. У голові була суцільна каша.
Ясно було одне: треба терміново зникнути з поля зору Влада. Ігри з криміналітетом завжди закінчуються на цвинтарі. Але як витягти Олександра? Порившись у сумочці, вона намацала зім’ятий папірець із телефоном кухарки Світлани. Вирішивши, що гірше вже не буде, Женя набрала заповітні цифри.
«Добрий день, тітко Світлано. Це Женя, пам’ятаєте мене?» «Як не пам’ятати, мила!» — зраділа жінка. «Усі очі прогледіла, думаючи про тебе». «Мені терміново потрібна ваша порада, ситуація критична», — без обиняків заявила дівчина. «Пиши адресу й дуй до мене». За сорок хвилин Женя гріла руки об горнятко запашного трав’яного чаю на затишній кухні Світлани.
«Ну й діла кояться», — сплеснула руками господиня, вислухавши розповідь. «Я завжди знала, що цей боров із гнильцем, але щоб торгувати людьми… У сорочці ти народилася, раз дізналася про його плани». «Ваша правда… Тільки як тепер бути? Я вибила з нього купу грошей, щоб найняти тямущого адвоката для Саші. Тільки де його шукати?»
«Вважай, що ти його вже знайшла!» — вдоволено всміхнулася Світлана. «Мій Ванько — юрист із червоним дипломом. Хай він тільки починає кар’єру, зате хватка в нього бульдожа. Він хлопець ідейний, за справедливість порве будь-кого. Зможе стати містком між тобою й СІЗО, а там, дивись, і лазівку знайде». «Це просто диво!» — засяяла Женя…
