«Ти певен, що мені варто світити обличчям на людях?» — засумнівався Саша. «Розслабся, у моєму закладі менти не пасуться, у нас свої домовленості», — хижо оскалився авторитет. «Приїжджай обов’язково, заодно й свою красуню в люди виведеш». Євгенії гостьовий будинок припав до душі. Маєток стояв у глухому лісі, далеко від сторонніх очей і зайвого шуму.
«Завтра їдемо на банкет до Влада. Увесь мозок зламав, що подарувати людині, в якої є все, та ще й за нашого скромного бюджету», — журився Олександр. «Може, спишемося на втому? Ризик надто великий», — спробувала відмовити його Женя. «Він особисто наполягав, не можна ображати таку людину. Завтра по нас пришлють водія», — відрізав хлопець.
Наступного дня вони придбали в антикварній крамниці стильний сувенір і вирушили до клубу. Заклад гудів від великої кількості високопоставлених гостей. Іменинник сидів на чолі величезного столу, приймаючи дорогі дарунки. «Молодці, що дісталися», — Влад особисто підійшов до їхнього столика.
«Між іншим, з хвилини на хвилину з’явиться чоловічок, який має серйозні важелі впливу на твого Романа». «Ти справді віриш, що ця гнида напише явку з повинною й піде топтати зону замість мене?» — скептично хмикнув Саша. «Явка — це фантастика. Але змусити його перевести стрілки на іншого цапа-відбувайла цілком реально. Зараз під’їде спец, і ми все перетремо».
Влад відійшов, але повернувся буквально за хвилину з перекошеним від жаху обличчям. Олександр миттєво зрозумів: відбувається щось страшне. «Що сталося?» — напружився втікач. «Там біля барної стійки труться два дуже мутні персонажі. Звалюй через службовий вхід на кухню. Подругу поки залиш тут».
«Схоже, дарма я витяг вас у світ», — крізь зуби процідив господар клубу. Саша обережно визирнув у зал і зрозумів, що справи кепські. Двоє кремезних чоловіків у цивільному явно не були схожі на типових тусовщиків. «Сиди тихо й нічого не бійся», — встиг прошепотіти він Жені, поцілував її в скроню й на ватяних ногах рушив до підсобки.
Гучна музика заглушала звуки, ніхто з гостей не звертав уваги на те, що відбувається. Лише Женя з Владом заворожено дивилися вслід хлопцеві, що відходив. До рятівних дверей лишалося кілька метрів, коли на нього з усіх боків накинулися люди в цивільному. Утікача професійно скрутили, і в повітрі пролунав сухий клац наручників.
«Сашенько!» — нелюдським голосом закричала Женя, кидаючись на допомогу. «Відпустіть його, сволоти!» «Замовкни!» — злобно прошипів Владислав Борисович, боляче смикнувши її за руку. «Хочеш поїхати до СІЗО причепом? Ти йому нічим не допоможеш, тільки погіршиш». Дівчина осіла на стілець, здригаючись від істеричних ридань.
Її найгірші кошмари стали дійсністю. Вона знову втратила коханого, і цього разу надії майже не лишалося. «Господи, за що нам такі випробування? Я ж молилася за його порятунок щохвилини!» — голосила вона. «Так, витирай соплі й іди за мною. Тобі треба випити заспокійливого й прийти до тями. Істерикою справі не зарадиш», — холодно скомандував авторитет, тягнучи її в лабіринти коридорів.
Влад запхав заплакану гостю на порожню кухню й владно покликав шеф-кухарку. «Слухаю вас, Владиславе Борисовичу», — улесливо озвалася повна жінка з добрими очима. «Світлано, займися моєю гостею. Налий їй чогось міцнішого й не спускай із неї очей. Якщо вона кудись зникне, я з тебе шкуру спущу», — пригрозив господар.
«Зробимо якнайкраще, не турбуйтеся», — закивала кухарка. Щойно начальство зникло з поля зору, Світлана про всяк випадок клацнула замком на вхідних дверях. Вона прекрасно знала круту вдачу боса й не збиралася ризикувати своїм здоров’ям. «Ким доводишся цьому бідоласі?» — Світлана кивнула в бік зали, дістаючи з шафки дорогу пляшку.
Бачачи, що гостя не в змозі вимовити й слова, вона щедро хлюпнула в келих вина. «Пий до дна!» — наказала вона тоном, що не терпів заперечень. «Це елітне пойло, діє краще за будь-яку валер’янку». Євгенія машинально вихилила келих, обпалюючи горло терпкою рідиною. «От і розумниця!» — похвалила Світлана, доливаючи ще. «А тепер давай, викладай, як ти докотилася до такого життя».
«Це надто довга історія», — схлипнула Женя. «А ми нікуди не поспішаємо. Банкет замовлено до ранку. Виговорися, дитино, на душі полегшає». Дівчина як на духу виклала добрій кухарці всі свої злигодні. Алкоголь і співчуття справді трохи притупили біль, але усвідомлення того, що Саша знову за ґратами, пекло зсередини.
«Та вже, навмисне не вигадаєш. Бідна ти моя дівчинко, скільки ж на тебе навалилося», — співчутливо хитала головою Світлана. «І який у тебе подальший план?» «У мене немає жодного плану», — чесно зізналася Євгенія. «Лишається сподіватися на зв’язки Владислава Борисовича». «Ой, дівонько, послухай стару жінку. Тримайся подалі від цих братків», — перейшла на шиплячий шепіт кухарка.
«Затям собі: якщо тебе зрадив чоловік однієї з тобою крові, то чого ти чекаєш від материх кримінальників?» «Я вас зрозуміла», — задумливо промовила Женя, витираючи мокрі щоки. «І припини розводити вогкість. Ніколи не показуй хижакам свою слабкість, зжеруть і не подавляться», — дала цінну пораду Світлана.
«Постараюся», — уже твердіше відповіла дівчина. Кухарка вирвала з блокнота аркуш, нашкрябала комбінацію цифр і сунула Жені в кишеню джинсів. «Сховай подалі. Якщо зовсім припече — дзвони». У цей момент на кухню ввалився задоволений Влад. Окинувши жінок чіпким поглядом, він задоволено хмикнув.
«Прийшла до тями? Чудово. У кабінеті чекає той самий чоловік, який займеться твоїм ненаглядним чоловіком. Ходімо знайомитися». «Звісно, ходімо», — стрепенулася Євгенія. Господар клубу завів її до розкішного кабінету, де в шкіряному кріслі вальяжно розташувався сивочолий чоловік у дорогому костюмі. Влад мовчки вийшов, залишивши їх наодинці.
«Віктор», — коротко відрекомендувався незнайомець. «То ви і є законна половина Романа Олександровича?» — на його губах заграла цинічна усмішка. «Цей шлюб лише на папері. Я втекла від цього садиста в день розпису. Благаю, скажіть, ви витягнете Сашу? Ви змусите Романа написати зізнання?» — з надією випалила Женя.
«Спустіться з небес на землю, любонько», — розсміявся Віктор. «Роман — птах високого польоту, його не візьмеш нахрапом. Але якщо ви нам підіграєте, ми зможемо смикати його за ниточки. Ви в справі?» «Яка моя роль у цій виставі?» — насторожилася Женя. «Попереджаю одразу: повертатися в ліжко до цього маніяка я не стану».
«Давайте не гарячкувати. Ідіть спати, а завтра обговоримо деталі на свіжу голову», — осадив її співрозмовник. «Домовилися», — покірно кивнула дівчина. Залишившись на самоті, вона відчула себе пішаком у чужій брудній грі. Ніхто не збирався кидатися рятувати Олександра. За стіною гриміла музика, гості пили елітний алкоголь, і всім було глибоко байдуже до зламаних людських доль.
«Ну як минуло рандеву?» — до кабінету зазирнув Влад. «Детальне обговорення перенесли на ранок», — сухо відповіла дівчина. «Де мені його шукати завтра?» «Нікого шукати не треба, він сам тебе знайде. Поки поживеш у мене на повному пансіоні», — наказовим тоном заявив авторитет. «Дякую, але я воліла б зняти скромну студію. Не хочу вас обтяжувати».
«Яка ще студія? У нас на кону свобода Санька. Ти маєш бути під рукою двадцять чотири на сім. Що мені, по підворіттях тебе вишукувати? І не накручуй себе, в мене дружина й дитина. До речі, для них ти — нова няня мого спадкоємця. Попередню квочку я вигнав кілька днів тому», — безапеляційно заявив він. «Гаразд», — здалася Женя…
